Ukraiński Żurnal - 10/2009
Поле бою перед (вирішальною?) битвою
(Скачати весь номер: 10/2009 [PDF, 2.7 Mb])Текст: Петро Андрусечко, Познань
Офіційна виборча кампанія ще не розпочалася, але про невідворотне наближення президентських виборів свідчить хоча б кількість бігбордів в усіх закутках України. В дійсності вона стартувала значно раніше. Будьмо щирими: країна перебуває у виборчому режимі впродовж кількох останніх років, і відокремити одні вибори від інших нелегко. Економічна та політична криза надають дещицю гостроти процесу 2009-2010 років. Утім, боротьба відбувається між старими гравцями і нехай нікого не дивує присутність молодих кандидатів – виборчий соус давно несвіжий.
Вибори–2010 та вибори–2004 схожі та несхожі водночас. З одного боку, знову зіткнення „двох Україн“. З іншого боку – на відносно непоганій позиції опинився Яценюк. І хоча динаміка його рейтингу протягом кількох останніх місяців не покращилася, а навіть знизилася (як показують останні опитування), він привносить елемент, якого у 2004 році не було.
Не було також свободи слова, хоча у сьогоднішньому варіанті вплив ЗМІ на ситуацію видається обмеженим. Адже розбудови незалежності мас-медіа так і не сталося (вони досі часто займаються піаром). Як наслідок – реакція на оприлюднені незалежними медіа події, скандали чи корупційні новини досить обмежена.
У кампанії 2009-2010 активно фігурують питання російської мови, НАТО та російського впливу. У цьому плані вибори нагадують 2004 рік. Хіба що сьогодні критичність ситуації підсилена економічною та політичною кризою. Економічний чинник, на думку практично усіх аналітиків, мав бути головною виборчою фішкою. Якщо він залишиться, то у вкрай популістському, заполітизованому варіанті. Зрештою, куди зручнішими є замісні теми. За них відповідатимуть спеціалісти від політичного маркетингу, найняті кандидатами у президенти. Чи з Росії, чи зі США, відкиньмо ілюзії – вони нічим не відрізняються. Якщо поділ України зіграє на руку комусь з кандидатів, ідею підсунуть як росіяни, так і американці. Згадайте, як заокеанські політтехнологи порадили подібний хід Віктору Януковичу та Партії регіонів під час парламентських виборів.
Спостерігаючи за передвиборчою ситуацією в Україні, не можна не наважитися на гіркий підсумок – п’ять років практично змарновані. Системні реформи не відбулися. Свобода слова не спонукає до жодної відповідальності. А найголовніше, безліч запитань залишаються без відповіді. Чому президент активно почав боротьбу за вступ до НАТО лише у другій половині свого терміну, маючи 3% підтримки? (Така ж історія з Конституцією). Хіба оточення Ющенка не здогадувалося, до чого приведе конституційна реформа Мороза та Медведчука? Основні положення реформи вступили у права разом з виборами 2006 року, отже, тоді був час на зміни. Наразі гра у Конституцію нагадує гру на поразку.
Втім, не буду таким песимістом. Згадаймо безсумнівні заслуги президента Віктора Ющенка щодо відновлення історичної пам’яті та українізації. Але ж і тут часто користуються не тими методами. Історія – важлива справа, але сучасну Україну не побудуєш лише на її підставі.
Основні гравці
Їх четверо. Впевнені лідери – Юлія Тимошенко та Віктор Янукович. Їм у спину дихає Арсеній Яценюк (є шанси поборотися за вихід до другого туру). Четвертий – Віктор Ющенко. Його можна не брати до уваги через низький рівень підтримки. Але як чинний президент він досі один з головних гравців у майбутніх виборах.
Юлія Тимошенко має певну перевагу, що виникає з її теперішньої посади. Основним пунктом програми Леді Ю зробила боротьбу з кризою. Головний показник діяльності… бігборди „Вона працює. Вони …“. Пані прем’єр за будь-яку ціну намагається втримати країну на плаву до виборів. Газ оплачується вчасно, і навіть „Газпром“ визнає, що до кінця року нічого не повинно змінитися. Наразі це вдається за рахунок грошей з МВФ. Хоча уряд хвалиться також зростанням надходження податків. Всупереч дуже складній ситуації прогнозований дефолт не відбувся. Хоча ці прогнози досі висять над країною. Недавно про можливість дефолту України висловлювався „гуру“ демократичних трендів на пострадянському просторі Джордж Сорос. Однак, якщо вірити прем’єрці, Україна на порозі виходу з рецесії. Щоправда, так само впевнено рік тому пані Тимошенко запевняла, що кризи в Україні немає. У кожному разі, спостерігаючи за західними політиками та експертами, можна стверджувати, що Захід поставив на Юлю. Слухати та дивитися на Тимошенко, навіть коли її слова подекуди розходиться з реальністю, – приємно. І в цьому плані конкуренції прем’єрці немає.
Найзагрозливіший конкурент Тимошенко – Віктор Янукович. Він, зрештою, очолює перевиборчий рейтинг. Головна виборча тактика Партії регіонів, яка успішно пройшла апробацію раніше – „нічого не робити“. Не так давно, коли Янукович нічого не робив, його підтримка зростала. Це можна пояснити втомленістю виборців від безконечної конфронтації політиків. А з іншого боку, можливо, специфікою електорату Партії регіонів. Ну, і забагато дурниць наробити з такою тактикою навряд чи вдасться. Однак „ліниві прийоми“ не дають шансів на перемогу. Тим часом кандидат від Партії регіонів займається дуже корисними речами: вивчає англійську, наприклад. Про його мовні здібності свідчить швидкість опанування українською. Наразі замість лідера бореться партія. Головним чином тактикою пасивного опору, який полягає на блокуванні трибуни Верховної Ради. Від пасивного опору Махатми Ганді їх відрізняє те, що іноді ламаються мікрофони в сесійному залі. Цього, однак, може виявитися замало для перемоги. Нещодавно залунали голоси про можливі масові акції протесту. Хоча раніше йшлося про відмову від таких оплачених демонстрацій Партії регіонів, оскільки криза робить бізнесменів ощадливими.
Сильний Арсеній Яценюк розпочав свою кампанію у мілітарному стилі: у військових наметах роздають його виборчу газету. Хоча я особисто не до кінця розумію, чому агітатори носять газетні пілотки. Можливо, їм забракло шоломів? З бігбордів кольору хакі Яценюк лякає українців змінами, які часом нагадують часи перших п’ятирічок у СРСР. З яким би захватом молодий лідер „Фронту змін“ не грав м’язами і яких важких гантелей не піднімав би, важко повірити, що в ньому сидить сильний лідер. Досі невідомо, хто складає команду Яценюка і звідки пливуть гроші. Одне напевне: думка з sms фінансуванням, швидше за все, не реалізована. Здається, щоб не дати монополізувати себе одним великим капіталом, Арсеній візьме гроші від усіх українських олігархів. До того ж, його програма, м’яко кажучи, дивовижна. Це компіляція елементів програм усіх політичних сил та епох. Такий курйоз: він пропонує створити європейський союз від Ужгороду до Владивостоку, але без російської домінації, бо Україна повинна стати імперією (!?). Російські політтехнологи напевне поламали голови над такою сумішшю. В результаті Яценюк дещо втрачає підтримку. Ну, хто ж зрозуміє, в чому сенс запропонованих ним змін і як їх реалізувати? Що ж, на війні як на війні. Президент. Підтримка настільки низька, що не дозволяє навіть помріяти про друге президентство. Але приємно, що Віктор Андрійович не втрачає оптимізму. У недавньому інтерв’ю для „Associated Press“ він сказав: „У мене немає сумнівів, моя політика буде набирати вагу. І коли ми зустрінемося через шість місяців, я впевнений, що буду президентом України“. Наразі, однак, ніщо не передвіщає, що ваги вистачить на подолання опору електорату. Хіба що Віктор Ющенко спокусився на інші способи, менш демократичні, залишитися при владі (в цьому його звинувачують недоброзичливці). Однак, що б не казали про поразки президентства Ющенка, треба віддати належне – Віктор Ющенко хоче залишитися в історії демократичним президентом України. Шансів виграти вибори у нього немає, хібащо оточення знайде чудодійний рецепт відновити імідж президента. Інша справа, що Віктор Андрійович, будучи на посаді президента, має великі можливості впливати на виборчий процес. Звідти сум’яття з Конституцією та активний курс на НАТО. В результаті Ющенкові зовсім не треба створювати нову програму, зі старої лишилося чимало для реалізації. Може, дати йому шанс завершити її?
Решта кандидатів, попри опубліковані книжки та чванливі обіцянки, не багато виграють. Хоча не про всіх можна сказати, що вони технічні кандидати. Для декого це реальний шанс показати власну програму, щоправда, не дуже дешевий.
Загалом економічна криза впливає на стиль проведення президентських перегонів. Одні стверджують, що кампанії окремих кандидатів будуть дешевшими. Хтось каже, що виборчі жнива (принаймні для людей від піару та частини журналістів) будуть хоча б на рівні останніх виборів. Судячи з кількості політтехнологів усіх мастей, які працюють з ранку до вечора, важко повірити, що криза наклала відбиток на масштаб кампанії. Точно використала кризу за призначенням Юлія Тимошенко, яка гуртом купила зірок української поп-музики. Концертний тур вже стартував. Джерела „УЖ“ у штабі Тимошенко підкреслюють, що завдяки кризі вийшло вдвічі дешевше, ніж на попередніх виборах.
Прогноз
Якщо не відбудеться кардинальних змін (якщо нічого не завадить), у другому турі зустрінуться, швидше за все, Янукович і Тимошенко. Важко передбачити точний результат. Наразі попереду Віктор Федорович. Проте, як голосуватимуть виборці у другому турі? Пам’ятаймо також, що Тимошенко відома різними чудесами. У виборах 2006 року БЮТ несподівано на фініші парламентських виборів випередив „Нашу Україну“ і посів другу позицію.
Якщо виграє Тимошенко, на нас чекають, швидше за все, дострокові парламентські вибори. В політиці запанує прагматизм вкупі з популізмом. Відійдуть у небуття емоції у відомому стилі Банкової. В разі виконання обіцянок Украї на оздоровиться, її очікуватиме модернізація та європеїзація. У питаннях НАТО можна сподіватися „замороження“. Причина цього не у поглядах Юлії, а, швидше за все,у прагматизмі відносин з Москвою. Її „проросійськості“ вже побоюються у Кремлі, усвідомлюючи, що в один і той же день вона вміє обіцяти Москві та Брюсселю абсолютно протилежні речі.
Якщо виграє Янукович, його головним суперником може стати…Тимошенко в опозиції. Після поразки Юлія Володимирівна, схоже, важкий випадок. Твердим горішком після перемоги для Януковича стануть російська мова, зближення з Росією, НАТО тощо. Відмовитися від обіцянок буде нелегко. (Однак є відповідний приклад з минулого – Леонід Кучма. У 1994 році він те саме обіцяв виборцям…).
Експерти прораховують й інший сценарій. Незалежно від того, хто виграє – Янукович чи Тимошенко, сили можуть домовитися. Як показує недавня історія, в Україні легше порозумітися старим ворогам, ніж колишнім друзям.
Якщо переможе молодий Яценюк… На це питання він, схоже, і сам наразі не знає відповіді. Залишається сподіватися, що, як кажуть його прихильники, під час виборчої кампанії говорять про одне, а після перемоги реалізують інше.
Щодо президента, то після перерви Віктору Ющенку варто про довжити політичну діяльність і нарешті спробувати створити нормальну політичну партію, очоливши її. Як показує приклад Леоніда Кравчука та інших колишніх президентів, вони стають цікавішими вже після свого президентства.
Для тих, кому мало виборчих емоцій, нагадаю, що офіційна кампанія розпочнеться в середині жовтня. Нудьгувати не доведеться.