Ukraiński Żurnal - 10/2009

Віра Вовк: Біла дівчина

   Я, шанувальник своїх предків з племени Трумаї, займаюся різьбарством їхніх фігур, але також і звіриних, бо ми всі споріднені на цій землі: індіяни, звірі, птахи, духиі навіть білі люди. Мої твори старий Журуна міняє в приїжджого кабокля1 на всякі потрібні речі.

   Журуна ніяк не йме віри, що тут була біла дівчина з золотими очима. Каже, що все мені тільки приснилося, бо білих людей не здибаєш по цьому боці ріки Кулюене2. А я бачив її вже двічі.

   Перший раз вона здалеку придивлялася, як я ловив рибу. Рвучка течія трохи не пірвала мене з собою; добре, що над нею росло галузисте дерево з повислими ліянами, а то я легко міг перетворитися в полуденок піраньям3.

   Коли, справді втративши свою стрілу, вискочив з луком на берег, дівчина тільки мигнула, і я вже її не бачив. Ходив ще деякий час уздовж ріки, і десь за кущами, здавалося, хтось тихесенько з мене насміхався. Це мене дуже розлютило, особливо тому, що дівчина не була з нашого племени, бо я знав усіх дівчат у цих околицях і ні одна не була білою. Може, вона належала до ворожого гнізда Шаванте, з яким у нас постійні міжусобиці?

   Незадовго опісля відбулося свято Жаварі, в честь спорідненого племени Паньєта, що нас відвідало. Всі юнаки були пишно вимальовані соком уруку4 і вуглем, в кокардах з барвистих пер арірамби, канінде й анака, в прикрасах з леопардової шкіри довкола пояса, рук і ніг. О, як хотілося, щоб так вирядженого мене узріла та біла дівчина! Щоб побачила наші танці й послухала наш хоровий спів!

   Але вона не з’являлася, що наповнило мене смутком. Залишивши святкову громаду, пішов у ліс і тинявся по хащах. Місяць уже піднявся над крони дерев, але його було видно, мов крізь павутиння, бо вони перепліталися ліянами й бородатими паразитами. Чути було перегукування арар5, пересвистування мавп і хриплий нявкітрисів. Це пора, коли велетенські, в чорні взори розмальовані сукурі6, шукають своєї вечері, ковзаючи між стовбурами.

   Прийшло на гадку, що це не пора, щоб іти самому в праліс. І тут же з гущавини вискочив дикий кіт і метнувся на мене, але в той час його оплутав давун – і почалася смертельна битва між двома звірюками, що врятувала мені життя. Я кинувся втікати й тоді помітив білу дівчину, що засвітила мені назустріч золотими очима. Вона сиділа на поваленому пні імбуї7. Виглядало, що чекала на мене.

– Ти боїшся? – спитала.

– Індіянин не боїться, – відповів я.

– Тоді чому втікаєш?

   Я засоромився і сповільнив крок. Ми йшли поруч до поселення.

– Як тебе звати?

– Як хочеш, називай мене Яе8.

– Хіба то не твоє ім’я?

– Так і ні, – відповіла.

– З якого ти племени?

– З вічного.

   Я роздумував над тими її словами, але не міг знайти в них якогось значення. Натомість невимовно чарувала її присутність, наче б я впивався якимсь хмільним трунком.

– Тут праворуч бачиш мою мальоку9. Всі ще танцюють і співають... Хочеш зайти?   Ми увійшли. В мальоці були розвішані гамаки з бананового волокна. Мене охопила невимовна жага, і я припав до її вуст, наче спраглий до довго бажаного джерела. Вона відповідала на мої пестощі, лягла в гамак і розкрила мені своє лоно. Над світанком до мальоки почали наближатися голоси побратимів.

– Ти помітив, що Янама блідне з днями? Невже він хворий?

– Мабуть, так, бо покинув свято Жаварі, яке так любить...

– Я ждатиму тебе ополудні біля Кулюене... – шепнула Яе і розвіялася в сутінку.

   Мене почав брати сумнів: чи справді вона була зі мною, чи, може, то якесь сновидіння? Може, мене лихоманить? Коли повернувся Журуна, я тихо розповів йому про свої зустрічі з білою дівчиною. Тепер він мені повірив і похитав головою:

– Ти кохався з жакуї10, – сказав.

– Перевір, чи Яе має тінь, а як не має, скажи, хай подивиться в дзеркальце, тоді її чари минуться і стане звичайною дівчиною.

   На другий день я пішов до умовленого місця. Сонце стояло високо над головою й розливало по ріці свою корону. Яе, вся опромінена, усміхалася до мене. Я помітив, що її тіло не давало тіни на ріні.

– Тут подарунок для тебе, – сказав і дав їй кругле дзеркальце, що Журуна колись виміняв у кабокля за дрібно плетений кошик. Дівчина споважніла й сказала:

– Якщо подивлюся в це дзеркальце, стану такою, якою я є насправді. Краще знай мене в цьому зображенні.

– Хто ти? – спитав я.

– Хіба ти не знаєш, Янама? Я – Смерть. Тобі двічі вдалося втекти від мене, але тепер ти – мій наречений. Я – твоя тінь. Підемо разом у глиб пралісу назустріч твоїм предкам.

   Уруна розказував потім моїм людям, що жакуї забрала мене з собою і дала мені з’їсти отруйний мед диких шершнів. 

1 Кабокльо – мішанець індіянської й білоїраси

2 Кулюене – індіянська назва ріки Шінґу, правого допливу Амазонки

3 Піранья – м’ясожерна риба

4 Уруку – сафран

5 Арара (ара) – рід великої папуги

6 Сукурі – давун

7 Імбуя – рід шлягетного дерева

8 Яе – індіянська назва місяця

9 Мальока – індіянська обширна хата длябагатьох родин

10 Жакуї – дух