Ukraiński Żurnal - 10/2009

Громадяни

(Скачати весь номер: 10/2009 [PDF, 2.7 Mb])

   Текст: Тамара Злобіна,

Кам’янець-Подільський – Київ

 

  

   Коли я у 2008 році відвідала Естонію з нагоди мистецько-критичного семінару, мене здивувала свідома позиція художників у стосунку до своєї нації. У той час Таллінн якраз відходив від сутичок з радикально налаштованими представниками

російської меншини, які вчинили погроми в центрі міста, протестуючи проти перенесення пам’ятникаа Невідомому солдату. Зіткнення двох консервативних націоналізмів – російського й естонського – стало основою кількох непоганих робіт молодих художників, які мають власний, більш критичний погляд на цю проблему. Однією з них є Таня Муравська, українка за походженням. На відміну від багатьох своїх однолітків зі слов’янських родин, Таня чудово володіє естонською мовою та ангажована у місцеве художнє життя. Перебуваючи у становищі людини, яка не є естонкою „по крові“, однак вважає себе громадянкою цієї держави, Таня аналізує самі процеси національного будівництва, демонструє проблемні моменти, які залишаються поза увагою ура-патріотичної риторики.

   Її інсталяція „Монументи“ (Таллінн, 2008) стосувалася саме „боротьби пам’ятників“. На місці „солдата“ естонський уряд вирішив встановити пафосний монумент „борцям за незалежність“ у вигляді скляного хреста. Рефлектуючи над цим заміщенням, художниця виставила в галереї дві кучугури: одна з уламків каміння, друга – з уламків скла, вказуючи на внутрішню подібність пам’ятників, які апелюють до різних ідеологій, але є однаково репресивними, та, перед обличчям вічності, – однаково нестійкими й марними. Цю ж тему Муравська досліджувала у проекті „Позиції“ (Таллінн, 2007). На фото юні художники позують оголені, тримаючи в руках естонський прапор. Тілесність молодих людей підкреслено нееротична, навпаки, вона творить враження невинності та чистоти античних статуй. На противагу художникам, як групі відкритій, готовій сприймати та творчо переосмислювати світ, зображені представники консервативної націоналістичної організації („скінхеди“), такі ж юні, однак повністю закриті агресивною субкультурною уніформою (шкіряні куртки, військові штани), які непорушно стоять біля естонського прапора (на відео). Цією елегантною візуальною метафорою Таня продемонструвала протистояння консервативних та реформаторських сил, „замкнутості“ та „відкритості“ у націєтворчих процесах. Таке протистояння не є особливістю однієї країни, тому авторське висловлювання, хоча й „зроблене“ з місцевого матеріалу, є універсальним, стосується принципів організації людського співжиття усіх інших країн та світу в цілому.

    Заяви про громадянську відповідальність митців та необхідність їх активного втручання у життя країни все частіше лунають і в Україні. Добрим прикладом є проект „Погляди“, організований кураторською групою „Худ рада“ (травень 2009, ЦСМ). Художники з усіх сил намагалися подолати фетишизм у сприйнятті мистецтва, коли публіка очікує „щось красиве“ і не готова інтерпретувати сам зміст роботи. Тому простір експозиції насичено різноманітними текстами: авторськими поясненнями, міркуваннями, які виникали під час організації проекту, проводились екскурсії і дискусії. Молоді люди, серед яких не лише художники та художниці, але й перекладачі, активісти тощо, підняли питання політично ангажованого мистецтва – яке „взаємодіє з низовими громадськими рухами, артикулює суспільні настрої протесту, аналізує симптоми суспільних змін“. Відповідно, твори, представлені на виставці, варто сприймати радше як заклики, ніж „естетичні“ художні об’єкти (хочаперше не виключає другого), які стосуються загальних проблем – особистої відповідальності, „іншості“, протесту як такого, фальшивості політичних гасел, проблем екології тощо. Про декілька з них детальніше.

   У межах експозиції представлено декілька документацій, наприклад, фотодокументація перформансу Миколи Рідного та Белли Логачової „Забілювання“, здійсненого за місяць до Помаранчевої революції. Художники замалювали стіну з портретами всіх кандидатів у президенти, артикулюючи позицію „проти всіх“ та „з чистої сторінки“. Ця метафора актуальна і сьогодні, враховуючи відсутність якісних змін у політичному житті країни. Малюнки з серії „(По)чому мораль?“ Анатолія Бєлова стосуються сьогоденної етики та моралі (чи їх симуляції), натякаючи на діяльність славнозвісної Комісії (демонструється фотоісторія виклеювання одного з цих зображень на вулиці Києва).

    Робота Євгенії Бєлорусець „Роздвоєння“ також є певною документацією – чорно-білі фото з лютневого мітингу робітників Херсонського машинобудівного заводу супроводжені коментарями „проти“ свідків тих подій – проти протесту та активізму як такого. Авторське висловлювання базується на вправному поєднанні візуальних і мовних текстів, які разом, попри підкреслену анонімність, творять портрет актуальних суспільних настроїв. До сучасників звертаються об’єкти Давида Чічкана „Сон анархо-синдикалістки“ та Микити Кадана „Прапор“. Перший зображає дівчину та її сни (як останній редут свободи у світі експлуатації), виносячи у простір галереї цілком реальну кушетку, пропонуючи прилягти поруч і розділити мрії; другий– дзеркало, вирізане у формі прапора, змушує встати навшпиньки, аби побачити своє відображення, прямо вказуючи на необхідність зробити зусилля, „піднятись над собою“, аби справді мати власну позицію.

   „Погляди“ не обов’язково політичні в сенсі симпатії до певної ідеологічної доктрини, адже personal is political. Так, робота Володимира Кузнєцова „Чудо“ стосується марнування ресурсів й естетики водночас.

   Художник видрукував на звичайних пластикових пакетах поетичні тексти, привертаючи увагу до буденної речі, вказуючи, що вона не обов’язково має бути прозаїчною та „одноразовою“. Подібно працює „Рімейк“ Ксенії Гнилицької й Анатолія Смірнова, які пропонують повторно використовувати сміття,  виготовляючи з нього стильні аксесуари чи інші корисні речі. Проект (який має свій сайт – http://www.remake.com.ua/)  представлено на старенькій моделі комп’ютера, щовиходить з ужитку, хоча ще у робочому стані.

   Попри декларовану широту і діалог позицій, ідеологічна („ліва“) заангажованість „Поглядів“ зумовлює тематичні обмеження виставлених робіт. Доповідь, з якою я їздила на семінар в Естонію, стосувалася причин, через які питання нації, націоналізму та громадянства майже не піднімались в українському мистецькому контексті (патріотичний реалістичний живопис до уваги не беремо). Негативні конотації ще з радянських часів помножились на „шароварщину“ владної еліти 90-х та ксенофобські заклики ультра-правих об’єднань. Відповідно, термін „обріс“ стереотипами, які ускладнюють його використання навіть в інтелектуальному сере довищі. Дискусія про „етнічний“ і „політичний“ тип нації мало кому відома, незважаючи на те, що концепт „політичної нації“ – спільноти громадян, які поділяють свободи, права та обов’язки незалежно від етнічної чи конфесійної приналежності, покладено в основу сьогоднішньої державної політики. Критичні репліки на цю тему (а дискусії про націю неможливо уникнути, говорячи про власний контекст) могли б значно урізноманітнити асортимент „поглядів“ українських художників.