Ukraiński Żurnal - 11/2009

„Ніжна революція“ чи гра в „піжмурки“?

   Текст: Міхал Бицько, Міжлабірці

   Людина, яка сподівається позитивних змін, буває зазвичай необережною і наївною. Я також належав до таких людей. Ми знали, що падають „залізні завіси“, але ми не розуміли суті та намірів їхнього нищення. Ми навіть не спитали самі себе, як це можливо, що так легко, лише з кількох ударів кийками, падає одна з найсильніших систем світу?

    Ключі, солодкі гасла „Ми не такі, як вони!“, „Саме так!“, „Зробіть коридор!“, чемність – все, як з підручника. Справа йшла прекрасно, „як по маслу“, сказали б у народі. Співак Гофман обіцяв нам любов, політик Шустер, перетворившись із атеїста на віруючого комуніста, втримав себе при владі, прийнявши „каяття Св.Магдалини“, соціалістичний міністр юстиції Чіч розумно й мовчки спостерігав за цим „походом“ пішаків на фіктивне майбутнє, соціалістична зірка Ґотт співав із емігрантським бардом Крилом (або навпаки?), довголітній комуніст Адамец тонкосльозо засудив диктатуру, до якої сам належав, а Гавел рафіновано, в ролі „жертви“ вчепився за ниті, насновані невідомою силою, що витягли його на найвищий пост, і вчився вербальному та „моторичному“ виступу для адекватності своїй новій функції. І збулося.

   Політика не змінила бозна-як своє обличчя, змінився лише колір, прийшла нова суспільна формація, звана „демократією“, а спільнота в цьому всьому орієнтувалася, як риба на суші. Вибухали автомашини, людей викрадали, зникали і знову з’являлися документи на столі одного з непогрішимих, небанкові суб’єкти падали, крали й грабували, багатьох арештовували і звільняли, у всіх було море провин, але „хто без вини?“… Зупинити „прогрес“ вже було неможливо.

   Прокинулись навіть десятиліттями заспані русини. Почалося їхнє відродження, яке вилилося в етнобізнес етнолегіонерів, диригованих якимось квазі-русином з іншого континенту з об’ємним досьє агента держбезпеки. Все мало точний хід, який і повинен бути, аби огорнути народ фіктивною візією майбутнього добра, однак – „багато слів, а діла мало“.

Етномитці в іншій рамі

   Культура? Виросли нові інквізитори, що під час твердої влади з братерською підтримкою безчестили Шагала, Малевича та інших „представників загниваючого капіталізму“, а тепер витягли батіг на соцреалізм, з якого самі й вийшли і, по-суті, його так і не перевершили. Культура та мистецтво почали „рулити“ та сміливо змінювати орієнтацію на Захід, копіюючи візуальні форми кількадесятирічної давнини. Геппенінг, перформанс, інсталяції, акції а-ля Кейдж, Капров, Воргол, Раушенберг… Це з одного боку. А з другого – домашньої закваски постмодернізм без чіткої, але на вигляд відчутної генетичної основи. Якщо „революція“, то „революція“!

   Новітній „футуризм“ ненадовго ліквідує весь етномодернізм, аби через кілька років на аукціонах його вже величали перлиною мистецтва другої половини ХХ століття. Раптом етномитець Бенка почав продаватися за сотні тисяч, і нікому не заважає, що він власноруч підписав присвяту одній з високих посадових осіб фашистської держави, а згодом був визнаний комуністами народним художником. Засуджена якимось куратором-інквізитором „пастушка корів“ Марія Медвецька – авторка першої соціалістичної купюри вартістю десять крон – невдовзі стала однією з комерційно найуспішніших мисткинь аукціонних будинків Словаччини (мабуть, аби таким чином нагадати скоробагатькам їхнє пролетарське походження). Дзеркало минулого – лише в іншій рамі. Очевидно, все на цьому світі вже колись було, і те, що коїться тепер, тільки повторюється в іншому темпі та іншому забарвленні.

Солідний „ренесанс“ русинів

   „Людська комедія“! А як по-іншому назвати, коли „пробуджений“ русин починає вірити у своє етруське коріння (за допомогою „методології“ та „когнітивної селф-терапії“: „етрус – ето Рус-ин“). Коли йому ближча Болгарська імперія, ніж Київська Русь, тому що він подібний до білих хорватів (а де живуть чорні?), його діалект майже ідентичний зі словацькою мовою і не має нічого спільногоз українською. Легіонери Культур ного союзу українських трудящих, випускники театрального мистецтва університетів в Україні та інші раптом знайшли „норму“ кодифікованої русинської мови, з історії якої вже видаються й наукові ступені.

   І ніхто не переймається тим, що ніякої історії кодифікованої мови немає, але кому яке діло, як я варю гречані вареники? Лише б смакували! Матеріально збіднілий СРУСР (Союз русинів-українців Словацької Республіки – прим. перекл.) вже не може бути таким щедрим, як за соціалізму, тому „вірні рідній партії та народу“ повідомляють про перехід до „Русинської оброди“, щоб позиціонуватися то як „Микола“, то як „Мікі“, лишень аби „капнуло“! А воно таки „капає“! Новий образ реформованого русина набуває ознак, які йому передає один з „будителів“, батько дітей, що не вміють ані слова сказати на русинському діалекті, який попри це, де лише може, проголошує вульгарні „етнографічні“ одкровення, орієнтовані на саморекламу за всяку ціну, достоту як у фільмі „Інші світи“ („Iné svety“, 2006). То пусте, що в будь-якому сюжеті про русинів у цього діяча мусить фігурувати алкоголь, головне те, що ціла корчма меланхолійно аж летаргічно за 50 грам вихваляє його як великого русина… А те, що його численне потомство не вміє по-русинськи? Тим ніхто не переймається. Так само, як і фактом, що дана особа не втримала своє патологічне відхилення від чемності та поваги навіть над могилою одного з найкращих живописців русинського етносу та своїм показовим „перформансом“дозволила собі вилити пиво з відпитої вже пляшки на могилу митця. Жест, який у деталях нагадував, як тварина мітить територію. Зневага, шаленство, комплекс, аспіративний синдром чи незнання елементарної культури й брак пошани до покійних?

   Той самий „будитель“ русинів (знову в присутності алкоголю) присутній у кінодокументі, де „автентичного симптому“ русинів (читай: пияцтва) не уникнув навіть шановний православний священик, котрий в одній зі сцен посвячує гостей корчми з алкоголем на столах. Ну і що? Якщо інші посвячували знаряддя вбивства, то чому він не може хоча б це? Чи не так? Навіть якщо його паства прямує асимілятивним шляхом чимдалі від автентичності, але це його навряд чи турбує. Глузування з русинського етносу очевидно прекрасно пасує іншим – тим, хто цілком поважно інтегрований у акції „ренесансу“ русинів, і хто б у випадку, якби його власний етнос було виставлено на посміх, міг би скаржитися до європейських структур на образу гідності, честі й т.п.

   Русин? На ньому можна дерево колоти! Тішиться, що він в „тєліку“ і шлюс! У нас же демократія! Свобода, яку нам дала „оксамитна“ революція, аби нас оксамитно-маніпулятивно дурили ЗМІ, аби ми вірили, ніби правдою є все, що показуютьпо телебаченню, а мистецтвом – усе, що продукує комерція, і що це цілком нормально, коли політик базікає те, що хоче чути спільнота, а робить протилежне. А, може, це лише кошмар? Якщо так, то, прошу, якнайшвидше розбудіть мене, будь ласка! Дякую.