УЖ
Українська Čeština
Polska English
LVIV - Open to the World

Ukraiński Żurnal - 11/2009

Українське покоління оксамитової революції

(Скачати весь номер: 11/2009 [PDF, 2.4 Mb])

   Текст: Ірина Колодійчик, Київ

 

   Двадцятиріччя, яке минуло з часу падіння комуністичного режиму у Центральній Європі, дало нове покоління, світобачення якого побудоване на ідеалах свободи.

 

   Український „вісімдесят дев’ятий“ починає свій відлік у січні 1990-го, бо саме тоді з’явилась українська відповідь на повалення комуністичних режимів у сусідніх країнах Центральної Європи. Прихильники української демократичної ідеї висловили свою позицію, створивши живий ланцюг з Києва до Львова. Цей, висловлюючись сучасною термінологією, флеш-моб ознаменував позицію мешканців УРСР щодо подальшого політичного курсу України. Потім були мітинги у різних регіонах, а восени найдієвіший крок – студентське голодування в центрі Києва. „Революція на граніті“ – таку назву отримав цей ненасильницький студентський протест, акцентуючи на тому, що у своїй суті це була революція, здійснена групкою натхненників, які створили міф про українське покоління оксамитової революції.

   „Не варто говорити про ціле покоління оксамитової революції в Україні. Це швидше феномен групки активістів, конкретних людей, що творили громадські організації, яким вдалося запалити більшу масу людей“, – згадує лідер „Революції награніті“ Олесь Доній. Тоді – студент історичного факультету Київського Національного Університету ім.Т.Шевченка, а нині народний депутат України від фракції „Народна самооборона“. „Ми, коли починали боротьбу за незалежність у вісімдесятих, не сподівались на таке швидке здолання радянського режиму. Ми готувались до довготривалої боротьби, до виключень з університетів, відсидки. Значною мірою, пощастило нам з часом, бо якби не перебудова, яку оголосив Горбачов, не економічні проблеми Радянського Союзу й розвал комуністичних режимів у Європі, цілком можливо, що й нас би перемололо, як свого часу шістдесятників. Це був найсприятливіший час для нашої активності. Насправді ж на це наклалося дуже багато політичних чинників, зокрема падіння комуністичних режимів у сусідніх країнах“.

   Тактичним успіхом Донія та його побратимів було захоплення студентськими активістами трибун найвищого законодавчого органу нашої країни й висунення своїх вимог діючому уряду, більшість з яких було задоволено.

   Польща, Угорщина, Чехословаччина, Болгарія, Румунія, країни Балтії – сусідні країни, для яких 1989 рік став роком переломним. Безперечно, у ланцюг суспільств Центральної Європи, які наче естафетою передавали дух протистояння комуністичному режиму, треба включити й Україну. Мирні демократичні перетворення 89-го стали початком відліку нової епохи свободи, двадцятиріччя якої відзначаємо цього року. Як підсумок цього двадцятиріччя – нове покоління людей, яким по двадцять, які народились і сформувались без ментальних тягарів комуністичного режиму. Народжені в кінці вісімдесятих, „продукти 89-го“ – люди із вільними цінностями й іншими життєвими орієнтирами. Ці люди вивчають по кілька іноземних мов, багато подорожують, за допомогою інтернету підтримують контакти з людьми із різних країн, й всіляко намагаються потрапити на закордонне стажування. Теперішні двадцятирічні набагато відкритіші, комунікативніші, активніші, піддатливіші до публічного висловлення своїх думок. Теперішні двадцятилітні усвідомлюють себе як окреме покоління та самоідентифікуються як верства соціуму.

   Поколіннєвий зв’язок формується у період соціалізації, коли молоді люди осмислюють себе частиною соціуму, а це в середньому припадає на 17-25 років. Згідно з теорією поколінь іспанського філософа Хосе Ортеги-і-Гассета, кожне покоління триває близько 15 років. Люди в основному спілкуються у межах свого покоління і протистоять, або, навпаки, продовжують традицію попереднього покоління. За його теорією, покоління 0–15-річних не грає жодної ролі в суспільстві, покоління 15–30-річних протистоїть поколінню 30–45-річних, яке є визначальним для суспільного життя, і, в свою чергу, є суперником покоління 45–60-річних. Ортега твердить, що в тому самому суспільстві одночасно існує кілька світоглядів: панує світогляд покоління 30–45-річних, старше покоління із замилуванням згадує, коли панували їхні ідеї, а молодше критикує „покоління розквіту“. Він порівнює покоління з караваном, в якому кожен мандрує життям, як „в’язень із власної волі“. До цього каравану прив’язують такі складові, як любов до однакових письменників, спільної музики, спільні ідеали інтелектуальності та краси, способу життя, і звичайно, спільні політичні ідеали.

   То ж, судячи з усього, покоління двадцятилітніх, яке є „продуктом“ кінця вісімдесятих, лише розпочинає своє сходження. Спираючись на ідеали, які відстоювали їхні батьки, вони мають усі шанси не порушити тяглість традиції свободи.

Український журнал