Ukraiński Żurnal - 11/2009

Направо у Нову Європу

(Скачати весь номер: 11/2009 [PDF, 2.4 Mb])

   Текст: Богдан Буткевич, Київ

   редактор журналу„Український тиждень“

 

   Вибори все ближче й ближче. Паралельно з цим зростає зневіра українців. Отож, питання в тому, хто зможе дати українцям нову віру в себе та свою країну.  

 

 

   Соціологи останнім часом констатують різку праворадикалізацію українського суспільства. У зв’язку з економічною та перманентною політичною кризами, знову стало популярним порівнювати сучасну Україну з Німеччиною періоду Веймарської республіки напередодні приходу до влади нацистів.

 

 

Український Рейх

   Українське суспільство є досить нестійким, тому справді здатне на різкі, кардинальні зміни в будь-який бік. Нещодавні вибори в Тернополі, де карколомну перемогу здобуло ультраправе ВО „Свобода“ – прекрасний доказ цієї тези. Адже буквально за рік майже ціла область змінила свою електоральну спрямованість. Україна має пройти етап правого радикалізму – цей висновок все більше звучить серед експертів.

   „Лівий“ етап свого розвитку Україна пройшла в 1990-х роках, коли, за пірамідою потреб Маслоу, людей цікавили лише найнеобхідніші потреби. Як-то – вижити та прохарчуватися. Тепер, коли досягнуто певного рівня добробуту, у весь зріст постають питання соціо-психологічної реалізації України як державно-національного проекту. Цілком логічно також, що саме зараз все актуальнішою стає тема міжнаціональних взаємин. На все це накладається фінансова криза та криза політичної еліти. В Україні поки що немає суспільної групи, на яку би могли спиратися ультраправі. Чутки про те, що деякі впливові олігархи – зокрема, брати Клюєви – фінансово підтримують те ж ВО „Свобода“, навіть якщо вони і є правдою, свідчать не про підтримку правих ідей цими людьми, а про бажання використати правих „ультра“ у своїй політичній боротьбі. „Впевнений, що у разі виникнення реальної перспективи приходу до влади ультраправих в Україні, всі загравання з боку олігархів з ними миттєво припиняться, – стверджує соціолог Євген Головаха. – Так само, як це сталося з ЛДПР Жириновського в Росії після виборів 1993 року, коли ця партія набрала 25 % голосів. Влада швидко зрозуміла загрозу та відвела для Володимира Вольфовича чітку нішу технічного кандидата, з якої йому вже ніколи не вибратись“.

 

 

Нова Європа

   Досить значна частина українців підтримує найбільш жорсткі засоби у боротьбі з нелегальною міграцією. І це при тому, що в Україні досить небагато емігрантів. Тож, якщо це питання не буде вирішене зараз, коли мігрантів в Україні достатньо небагато, то потім воно загрожує перетворитися на важливу проблему національної безпеки, як це сталося в європейських країнах та США. І знов-таки, якщо враховувати, що в українців фактично відсутній досвід співжиття з широкими масами інородців, масштаби соціальних катаклізмів, що можуть виникнути в нас, будуть набагато більшими, ніж, наприклад, арабсько-негритянські погроми 2007 року у Франції.

    В Україні справді росте соціальний ізоляціонізм, що викликаний небажанням Європи бачити нас там. „Україні постійно приводять в якості прикладу Польщу і називають її шлях орієнтиром для нас, – продовжує Євген Головаха. – При цьому, у наших сусідів при владі вже декілька років знаходяться праві консерватори з „Права і справедливості“. Мені здається цілком вірогідним польский варіант розвитку подій і у нас. Деякі польські публіцисти називають цей процес „качинізацією“ – за прізвищем президента Леха Качинського, який презентує цю суспільну парадигму. Її суть у тому, що економічно та політично Польща в Європі, але поляки не бажають відмовлятися від своєї католицької традиціоналістської культури на користь нових європейських цінностей. Зазначу, що подібний процес дуже активно йде і в інших країнах-нових членах ЄС – Румунії, Словаччині, Угорщині, Болгарії“.

 

 

Сильна рука гетьмана

   Опитування громадської думки показують, що українці не довіряють політичним лідерам, які наразі керують країною, а також мріють про „сильну руку“. Мріють і про „нові обличчя в політиці“. Проте зрозуміло, що на найближчих президентських виборах праві на перемогу шансів не мають. Їх місце займають поки що ставленники олігархічних кланів та псевдонародні „вожді“. Тож, права перспектива України є актуальною на наступних парламентських виборах.   „Треба розуміти, що українці хочуть “сильної руки” не в плані обмеження своїх демократичних свобод, – каже Євген Головаха. – Тим більше, що наші люди взагалі досить насторожено відносяться до будь-якої влади. Насправді, вони бажають, щоб була людина, яка б за все відповідала і якій можливо було б делегувати всі важелі дотримання порядку в суспільстві. Тобто, українці знаходяться до сих пір у полоні патерналістського ставлення до суспільно-політичної системи. Тому проста апеляція до жорсткості та навіть жорсткості навряд чи підкупить середньостатистичного виборця“.

   Фактично, українці, навіть самі того не помічаючи, бажають повернутися до державного устрою, який, за оцінками істориків та соціопсихологів, найбільше відповідає ментальності та досвіду українського етносу – Гетьманату, який можна назвати демократичним авторитаризмом. Себто, коли Голова держави має дуже широкі повноваження, але він є виборним.

   Правий радикалізм зростає в Україні з кожним днем. Головною перепоною до повного захоплення влади українськими ультраправими є відсутність інтегральної для всіх регіонів країни ідеї, навколо якої змогли б об’єднатися широкі народні маси. Але такою ідеєю може стати те, що людям до нудоти набридли нинішні політичні лідери. І вони можуть обрати „ультра“ саме через те, що вони „свіжі“ і не заплямовані в попередньому політичному процесі. Важливо й те, що вони сприймаються в суспільстві як такі, що говорять те, що думають.