УЖ
Українська Čeština
Polska English
LVIV - Open to the World

Ukraiński Żurnal - 12/2009

Вибір без вибору

(Скачати весь номер: 12/2009 [PDF, 2.4 Mb])

   Текст: Петро Андрусечко, Познань

 

   В аеропорту у Катовіцах помітні перші ознаки параної епідемії грипу. Рейсовий літак до української столиці обслуговують техніки в масках. Хоча єдине, чого вони можуть тут надихатися – це випари авіаційного палива. Дорогою з Борисполя споглядаю на бігборди з передвиборчою рекламою. Зазвичай достатньо одного погляду на них, щоб відчути політичну атмосферу в Україні і без газет, яких ввечері в аеропорту і так не купиш.

 

   Лідерів виборчої гонки легко виокремити з огляду на їх кількість та зміст. Так, що нам каже бігборд Юлії Тимошенко? Прем’єр-міністр переконана, що „Вона переможе“. Звідки в неї появилося це переконання? Далі вона пояснює, бо „Вона – це Україна“. З інших інформаційних табло їй відповідає Віктор Янукович: „Україна – для людей“. А для кого іншого, подумаєш собі? Може, лідер опозиції хоче нас переконати, що хоч „Вона – це Україна“, але не для людей? І так собі подумаєш, хто ж, властиво, живе над Дніпром, і для кого вона, та Україна?

 

 

Голосування за найменше зло

   Виборча кампанія офіційно стартувала. Відомі прізвища кандидатів, які отримали відповідні посвідчення з Центральної виборчої комісії. За посаду президента України боротимуться 18 кандидатів. Говорячи про вибори-2010, досі пригадуються вибори-2004, і це природно. Складається враження, що впродовж п’яти років усі лідери політичних сил, незалежно від посад, займалися в першу чергу виборчою кампанією, аніж діяльністю на користь країни та своїх співгромадян. У виборчомуменю ветерани політичних баталій: Тимошенко, Янукович, Ющенко, Литвин, Симоненко, Мороз. Є так зване „нове“ покоління, хоч його представники аж ніяк не нові обличчя: Яценюк, Тігіпко, Тягнибок, Гриценко. І решта – планктон, серед якого дві найбільш виразні постаті – Богословська й Противсіх. Останній наробив багато шуму. До 2 листопада він був Василем Гуменюком. Цей юрист та бізнесмен з Івано-Франківської області змінив прізвище, оскільки за його поясненням „Противсіх“ найкраще характеризує настрої більшості виборців. Фольклор чи чергова поіттехнологія? На запитання, звідки гроші на реєстрацію (2,5 млн. грн.) та кампанію, відповідає, що допомагають друзі. Українські реалії однак підказують, що за Василем Противсіх хтось буде стояти. Принагідно нагадаю, що на бюлетенях для голосування знаходиться позиція „проти всіх“. На думку соціологів, відсоток прихильників цієї опції значно більший ніж на попередніх президентських виборах і може становити від 3 до 8%.

   „Вони усі засранці“, – чую від доброго знайомого, однак слова, під якими готові підписатися чимало українців, не передають вповні політичних почуттів та дилем. Адже за кого він – ангажований у справи своєї держави, патріот з національними поглядами – повинен голосувати? Українським виборцям не позаздриш. Вибір без вибору, голосування за найменше зло, проти когось. Ось справжні гасла цієї кампанії.

   Політичний піар, політтехнологи, чорнуха – поняття, які зробили несамовиту кар’єру не лише у зв’язку з виборами. Немає реальних кандидатів, є маски, створені експертами від PR. Вибори в Україні високотехнологічні, інакше кандидатам було би важко знайти відповідне зацікавлення з боку виборців. Серед технологій, наприклад, справа Лозинського, педофілія в „Артеку“, секс-афера з ректором ВНЗ. До цього – повернення справи Гонгадзе в нових варіантах. Ну, і подія номер один в листопаді – епідемія грипу. Епідемія реальна, справжня, але те, що відбувається навколо – чистої води технології піару. Страшно подумати, що ще можуть використати перед виборами, дата яких невблаганно наближається.

 

 

Хто буде третім?

   Лідери гонки відомі і важко уявити умови, за яких цей список зміниться. Отже, залишається вибір між Януковичем та Тимошенко. В чому ж тоді головна інтрига виборів? А вона в тому, хто ж буде третім, адже місце гарантує чимало прибутків, у першу чергу вплив на подальший політичний процес. Окрім того, це інтрига, яка об’єднує двох противників у виборах 2004 року, Януковича та Ющенка, з метою не допустити до президентства Тимошенко. Пані прем’єрці не довіряють і помітно її бояться. Особиста війна між Тимошенко та президентом давно вийшла поза межі здорового глузду. А Юлія Володимирівна тим часом справляє враження залізної – „працює“, бореться з епідемією, хоча президент та опозиція їй перешкоджають (справа 1 млрд. грн. на боротьбу з грипом). Таке враження, що єдина мета усіх дій Ющенка – запобігти перемозі Тимо шенко. На який компроміс піде в цьому питанні президент і якою ціною? Тимошенко тим часом домовляється з Путіним. Це дратуєй дражнить Януковича, адже йому хочеться вважатися улюбленцем Москви, а Кремль тим часом розкладає яйця в різні кошики. Дратує й президента, адже він ніколи не вірив контактам Тимошенко з Росією. Зрештою, нема чому дивуватися, оскільки ніколи докладно не відомо, що саме прем’єр могла пообіцяти великоросійським володарям. Інша справа, що в самій Росії ніколи напевне не знають, чи можна вірити потенційним обіцянкам Тимошенко. Її остання зустріч з Путіним відбулася в Ялті в той самий час, коли Ющенко зустрічався з довіреним товаришем Михайлом Саакашвілі. З боку Путіна не обійшлося без грубощів, щось на кшталт того, щоб Ющенко вважав на свою краватку в присутності грузинського колеги (оскільки той може її з’їсти).

 

 

Дешева кампанія

   Тимошенко презентувала свою виборчу програму на Майдані. Оточення президента звинуватило її у створенні небезпечної ситуації – зараження грипом у натовпі. Янукович – у Києві, в стилі американської виборчої конвенції. Наразі вінїздить по регіонах і роздає марлеві пов’язки своїм прихильникам – дуже дешева виборча ковбаса, напевне значно менше гривні. Ющенко вибрав символічну дату – 23 листопада. В Українському Домі з нагоди виставки, присвяченій річниці Помаранчевої революції, вже розставили декорації, які нагадували події п’ятирічної давнини. Незважаючи на те, що це була презентація кандидата-самовисуванця, вона швидше нагадувала звіт про непророблену роботу. Ющенко обіцяв, що одразу після обрання на другий термін переможе корупцію в судах, міліція буде чесною, скасують депутатську та суддівську недоторканість. Що зашкодило виконати дані обіцянки протягом останніх п’яти років? А якщо не вдалося тоді, що зміниться тепер? Символічною здалася обіцянка президента збільшити оподаткування для найбагатших. „Спеціальним податком буде обкладатися розкішне майно – таке, як вілли, яхти, лімузини!“ А тим часом спритний кореспондент „Української правди“ помітив перед будинком Українського Дому новий автомобіль керівника Державного управління справами і одночасно начальника виборчого штабу Ющенка Ігоря Тарасюка „Porsche Panarea“ (вартість від 85 до 115 тис. євро).

   Є лише один позитив від цих виборів. За інформацією з різних джерел відомо, що проблеми з фінансами відчувають навіть штаби головних кандидатів. Усе вказує на те, що кампанія буде дешевою. Немає сумнівів, подорожчання – наслідок економічної кризи, проте не тільки. Головні „банкіри“ обмежують фінансування, оскільки в перспективі у 2010 році вимальовуються не лише президентські вибори, але й вибори у міське само управління в травні. Дуже вірогідно, що відбудуться також дострокові парламентські вибори. Ну, і зрештою, бізнесу набридло викладати величезні суми на вибори, які зазвичай акумулюють маси політтехнологів різної масті, вітчизняних та закордонних, вимагають оплати журналістів, площ в газетах, Інтернет-порталах, агенціях новин, теле- та радіоефіру. Додайте до цього тих, хто базікає про переваги того чи іншого кандидата. Дорогі технології, частина з яких цегроші на вітер. Не варто дивуватися, що навіть для Рината Ахметова цього досить. Схоже, він з радістю зайнявся б лише бізнесом та футболом. Єдине, що стримує наших бізнесменів, – побоювання, що вихід з політики означатиме втратупарасольки. Адже кожен в Україні знає, що не варто розраховувати на охорону з боку права та призначених для цього Конституцією відповідних органів.

   Вибір ніякий, але попри несмак передвиборчих ігор, це все ж вибори. А кожні вибори – це крок в напрямку демократії, все одно відбувається певна селекція. Звучить патетично, але така реальність, а європейські демократії з довгим родоводом – цьому підтвердження.

 

Український журнал