УЖ
Українська Čeština
Polska English
LVIV - Open to the World

Ukraiński Żurnal - 1/2010

З гучномовцем і блогом

(Скачати весь номер: 1/2010 [PDF, 2.3 Mb])

   Хочу з приємністю відзначити, що теми, заборонені раніше, у вільній Польщі, на щастя, стали предметом наукових досліджень, а людям, чиє добре ім’я було очорнене й, сказати б, поганьблене прибічниками радянської Москви, повертається повага і гідне місце в історії нелегких польсько-українських стосунків.

   Час поглянути на історію ХХ століття суто крізь документи, в тому числі й ті, що відкрилися із розсекреченням архівів НКВД та Служби Безпеки.

   Час також замислитися, чи гідно свідомій людині цитувати опус „Церковникиніати: вчора і сьогодні“, виданий у Москві 1988 року, а також численні пасквілі, ще раніше сфабриковані пропагандистами Лубянки.   Цьогорічна конференція зібрала не лише відомих референтів, але й слухачів – наукових співробітників багатьох навчальних закладів, а також істориків з ІНП (Інституту Національної Пам’яті). Актова зала Польської АкадеміїВмілостей була повна, а жваві дискусії точилися і під час перерв у кулуарах.

   На початку наради трапився вражаючий – і для Кракова як місця конференції, і для її рівня – інцидент: слово взяв (з гучномовцем) ксьондз Ісакович-Залеський, який прибув разом з групою підтримки (20-30 осіб), транспарантом протесту і листівками. Шкода, що ксьондз Тадеуш, який займається новітньою історією Католицької церкви (зокрема, знана його праця „Księża wobec bezpieki“), замість гучномовця не приніс ґрунтовно підготовленого реферату, який міг би стати голосом в дискусії…

   Однак Божою волею все якось стає корисним, навіть епізод на рівні базарної лайки – єпископ Володимир Ющак на завершення конференції щиро подякував ксьондзу Тадеушу Залєському, мовляв, мас-медіа зазвичай оминають різноманітні наукові конференції як невидовищні події, цього ж разу завдяки невтомному капеланові та його гучномовцю про конференцію дізнався цілий світ. І як тут бути маловірним?! 

 

Станіслава Вармбранд, Краків 

 

P.S. З Кракова я поверталася ввечері потягом. Моїм попутником був – як він сам відрекомендувався – робітник-комуніст. Цей сусід по купе зацікавлено поглядав на матеріали, які я читала, і прокоментував: „Пані, от так історія! Один брат Шептицький– порядний чоловік, був навіть у ПНР генералом при Ярузельському, а другий, к..ва мать, став ксьондзом, був навіть якимось єпископом! Я вичитав це в блогу того, ну як його, Залєського!...“

 

Український журнал