Ukraiński Żurnal - 1/2010

Поглиблення хаосу

   Текст: Юрій Романенко, Київ

   Нинішні президентські вибори проходять в Україні розчарованій, дезорганізованій. Всі надії згоріли у п’ятирічній навколовладній гризні, залишилася лише тотальна недовіра до діючих політиків.

   Серйозні соціологічні дослідження показують аномально високий відсоток бажаючих голосувати „проти всіх“ – 15-20 %. 90 % виборців не довіряють вищим державним інститутам – президентові, уряду, парламенту. Більше 60 % готові підтримати якісно нові сили. Загалом ілюзій немає, люди не чекають від президентських виборів дива.

   Ця ситуація надламу яскраво відобразилася на позиціях кандидатів у президенти України. Найбільше зневірених серед помаранчевого електорату Заходу й Центру України. Постійні суперечки між Віктором Ющенко і Юлією Тимошенко відштовхнули від них багатьох виборців. Великі очікування щодо Арсенія Яценюка не виправдалися через його вкрай невдалу виборчу кампанію. Тому західноукраїнські виборці постійно бігають від одного кандидата до іншого.

Як бути своєю тут і там?

   Така загострена конкуренція за „помаранчевий електорат“ призвела до того, що одна з фаворитів президентської кампанії – Юлія Тимошенко – не може скоротити розрив між нею й Віктором Януковичем, що становить 12-15 %. Тимошенко вела занадто хаотичну політику, намагаючись бути своєю і на Заході, і на Сході. Її загравання із Кремлем викликали недовіру в значної частини електорату ЗахідноїУкраїни, а невдала економічна політика підсилює все більший скептицизм по всій країні. У цих умовах за Тимошенко йдуть лише ті, хто беззастережно вірять у її зірку. Ідеологічний електорат Західної України пішов до Ющенка й Тягнибока. Ліберальноналаштовані виборці пішли за Яценюком. На Сході України підтримка Тимошенко мінімальна (на рівні 3-7 %), тому їй просто немає звідки взяти голоси, що дозволяють скоротити розрив між нею і Януковичем у першому турі до мінімуму.

   Позиції Януковича більш міцні, ніж у Тимошенко. Він не встиг так швидко розгубити електоральне ядро, як помаранчеві лідери. Просто на Південному Сході в Януковича немає гідної альтернативи. Таким міг стати харків’янин Євген Кушнарьов, але його вбили у січні 2007 року під час полювання. І хоча у східних та південних областях України підсилюється скептицизм стосовно Януковича (у Криму лідер Партії регіонів втратив близько 40-50 % підтримки), це не зрівняти з тими проблемами, які відчувають Тимошенко і Ющенко.

   По суті, головне питання, яким зараз переймаються політичні аналітики у Києві – якою буде величина розриву в першому турі між Януковичем і Тимошенко.

   Якщо розрив складе 5-6 %, то Тимошенко майже гарантовано перемагає Януковича в другому турі. Розрив у більш ніж 8 % робить перемогу Тимошенко практично нереальною. Великий розрив дезорганізує електорат Юлії Володимирівни й ускладнює фальсифікацію виборів. А фальсифікувати їх будуть і у Тимошенко, і у Януковича.

„Проффесійний“ лузер

   У штабі Тимошенко сподіваються, що в другому турі електорат Ющенка, Тягнибока, Яценюка, Тігіпка піде до неї. Але це помилкові надії, оскільки симпатики того ж Ющенка ненавидять Тимошенко чи не більше, ніж Януковича й швидше не підуть на вибори, ніж проголосують за діючого прем’єра. Схожі проблеми спостерігаються й у настроях електорату інших названих вище кандидатів.

   Таким чином, усі електоральні розрахунки показують, що президентські вибори в другому турі виграє Віктор Янукович із розривом в 12-15 %.

   У перемозі Януковича сумніваються, насамперед, соратники…. самого Януковича. Справа в тому, що за 5 років лідер Партії регіонів примудрявся стільки разів програти, здавалося б, безпрограшні ситуації, що багато колег по партії скептично ставляться до здатності лідера виграти велику гру.

   Взагалі, у цій ситуації, як це не парадоксально звучить, Янукович нагадує Ющенка зразка 2004 року, а Тимошенко – Януковича 2004. Віктор Федорович об’єктивно має більшу підтримку народу, а Тимошенко спирається на адмінресурс і тотальну пропаганду в мас-медіа, крім того, її приходу дуже боїться бізнес, очікуючи переділу власності (такі ж очікування були щодо Януковича у 2004 році).

Хто Майдан поставить собі рукотворний

   Розуміючи хиткість своїх позицій, прем’єр робить ставку на суди, через які має намір заперечити підсумки виборів. У судах Тимошенко має сильні позиції, спираючись на колишнього голову президентської адміністрації Кучми Віктора Медведчука. Останній ще при Кучмі розставив по всій судовій системі своїх людей.   Однак така стратегія Тимошенко має слабкості. Справа в тому, що для того, щоб суди прийняли відповідне рішення на її користь, потрібні не тільки гроші, але й тиск на суддів з боку виборців. Так було в 2004 році, коли Конституційному суду було дуже важко „ігнорувати“ кілька сотень тисяч чоловік, які щодня стояли на Майдані.

   Зараз Майдану не буде. Коли 24 жовтня Тимошенко висувалася на головній площі України кандидатом у президенти, то звезла з усієї України кілька десятків тисяч чоловік. Телевізійна картинка була гарна, але всім була очевидна рукотворність такого Майдану, що обійшовся замовникам від 50 до 200 млн. гривень за один день!

   У випадку перемоги Януковича Тимошенко потрібно буде мінімум два-три тижні протестів, щоб натиснути на суддів і скасувати підсумки виборів. Це вимагає величезних фінансових витрат, але аж ніяк не гарантує результат. Бізнес Тимошенко почне замислюватися, чи варто викидати гроші у повітря, ризикуючи нарватися потім на помсту Януковича.

   Тому більшість українських політичних аналітиків схильні вважати, що Тимошенко усе ж таки програє вибори.

   Однак це аж ніяк не розв’яже патової ситуації, що склалася в Україні. Я не дарма вказав на те, що Янукович зараз дуже нагадує Ющенка зразка 2004 року. Після перемоги на Януковича чекають дуже серйозні проблеми.

Кілька загроз для Януковича

   По-перше, він не буде мати стійкої більшості у Верховній раді. Так, до нього відразу ж перебіжать депутати-бізнесмени з БЮТ, НУНС й інших фракцій. Але навесні 2010 року почнуть вибухати економічні бомби: десятки мільярдів виплат по облігаціях внутрішньої позики, 30 млрд. доларів виплат по зовнішніх корпоративних і внутрішніх боргах, слабка гривня, можливе погіршення зовнішньоекономічної кон’юнктури тощо. Це призведе до того, що багато депутатів зрозуміють: краще піти на дострокові перевибори у Верховну Раду, ніж відповідати за наймогутніші провали. Якщо ж Янукович відразу не сформує більшість під себе, йому доведеться негайно розпускати Раду. У протилежному випадку він нічого не зможе зробити з управлінням економікою.

   По-друге, регіонали неминуче переживуть „синдром переможців“ і пересваряться між собою, як команда Ющенко в 2005 році. Тертя помітні вже зараз, а що буде, коли почнеться конкуренція за контроль над різного роду ресурсами?

   По-третє, ставши президентом, Янукович змушений буде піти шляхом розширення своєї легітимності й спробує заручитися підтримкою електорату Західної України. Це відштовхне від нього значну частину виборців Східної України. Загалом процес розмивання електорату Януковича вже чітко позначений успіхом президентської гри Сергія Тігіпка. Тігіпко грає на полі Південного Сходу й зумів підібрати голоситих, хто через ті або інші причини не голосує за Януковича. По суті, для Януковича Тігіпко вже зараз починає являти загрозу, оскільки в перспективі року-півтора буде відбирати в нього електорат так само, як це зробила Тимошенко у Ющенко в 2006-2007 роках. Тому Януковичу буде доцільно віддати Тігіпку пост прем’єра, щоб постаратися втопити його в економічних проблемах.

Україна без майбутнього

   Вся ця ситуація означає, що у 2010 році ніякої стабілізації в Україні не відбудеться. Україна гарантовано пройде у 2010 році через місцеві (30 травня) і парламентські вибори, які ще більше радикалізують політичний порядок денний. Я впевнений, що Янукович, будучи більш слабким політиком ніж Тимошенко, втратить владу на дострокових президентських виборах наприкінці 2011-2012 року.

   І найголовніше, у 2010 рік Україна ввійде без проектів майбутнього. Адже і Тимошенко, і Янукович, і інші кандидати не пропонують проектів розвитку країни. Все зводиться до взаємних обвинувачень і обіцянок „потім що-небудь зробити“, але реального бачення, як вийти з глухого кута ні в кого з діючих акторів немає. Така ситуація буде об’єктивно підштовхувати на політичну авансцену контрсистемні сили, що загрожує подальшим поглибленням хаосу в Україні у доступній для огляду перспективі.