Ukraiński Żurnal - 1/2010

Популізм проти авторитаризму?

   Текст: Ендрю Вілсон, Лондон

   Багато країн Східної Європи по праву стурбовані сучасною американською політикою. Тим більше, що вони можуть опинитися поза американськими інтересами попри те, що ще невідомо, чи Америка правильно оцінила адекватність російської реакції.

   Уряд Обами успадкував безліч проблем у багатьох регіонах світу, тому його першою засадою є встановлення пріоритетів, а найбільші пріоритети – це Іран, Афганістан та Ірак. Тому сучасна політика в Росії у пріоритетах CША посідає друге місце. Американська політика співпраці намагається підлестити „російському еґо“, вдає, ніби росіяни є їхнім геополітичним партнером, а у відповідь чекає, що Кремль поступиться в питанні Ірану.

   Але Америка може помилятися. Росія часто реагує на тих, кого вважає слабкими, в той спосіб, що налаштовується ще войовничіше. Одне слово, в цьому стратегічному ланцюзі країни на зразок України чи третього світу Америці сьогодні не такі важливі, як колись. Геополітична стратегія стосовно Східної Європи – далеко не пріоритетна гілка американської політики. Українська діаспора США, зокрема північно-східного регіону, на щастя, відіграє не останню роль в інтелектуальному житті Америки. Важливо пам’ятати й про те, що не все в політиці Обами нове – в ній можна знайти як спроби інновацій, так і дотримання традиційного курсу. Українська політика прогресує, проте рівень інтересу до України в Америці сьогодні нижчий, ніж, скажімо, п’ять років тому чи в 90-х роках, коли Клінтон і Кучма обмінялися офіційними візитами.

   Щодо підтримки Заходом когось із українських кандидатів, то навіть у 2004-му (коли багато європейців віддавали перевагу Ющенку) політики були дуже обережними у виявах симпатії. Цього разу в Україні немає кандидата з відчутною перевагою – ані офіційно, ані неофіційно. Видається, що Тимошенко могла би бути найменшим злом з-поміж усіх інших. Європейці звикли до неї як до прем’єр-міністра, хоч невідомо, добре це, чи погано. Країни ЄС забюрократизовані, питання аплікованої політики в них вирішуються винятково „за столом“, так би мовити. Як це трапилося, наприклад, із підписанням газового договору, від якого Україна, здається, відмовилася чи, принаймні, твердить, що не буде розглядати його до виборів.

   Це, на мою думку, найважливіша проблема. Ймовірно, Тимошенко й матиме незначну перевагу у виборах, але з її приходом до влади Україну очікує метання поміж політикою популізму і авторитаpним тиском.