Ukraiński Żurnal - 1/2010

Голосуй – не голосуй…

   Текст: Олександр Бойченко, Чернівці

   Можливо, кандидати в президенти дотримуються інших поглядів, але для мене головна різниця між виборами–2004 і виборами–2009 полягає в тому, що на вибори–2009 я ходити не збираюся. Ну і ще в тому, що мені абсолютно до щілини в урні, яких поглядів дотримуються кандидати в президенти. Тим більше, що вони їх не дотримуються. А якщо хтось із них час від часу й дотримується, то це однаково ніяк не впливає на його практичну діяльність. А навіть якщо час від часу впливає, то мені це знову ж таки до щілини в урні, бо ходити на вибори–2009 я не збираюся: находився в 2004-му.

   Так-так, я знаю: в ситуації, коли до влади в Україні „рвуться антиукраїнські сили“, ігнорування виборів – це вкрай безвідповідальна позиція. Проблема однак у тому,що будь-яка участь у виборах є в умовах України ще безвідповідальнішою. Бо в Україні взагалі немає інших політичних сил, крім антиукраїнських. Українське в нас– лише безсилля, і я щось не бачу, чим воно краще за антиукраїнські сили. Зате чим воно гірше – бачу. Гірше, ясна річ, особисто для мене, а не для держави: з державним життям порівняльні ступені на кшталт „гірше-краще“ давно не перетинаються.

   І власне тому я вважаю, що ходити в Україні на вибори немає сенсу. А ось не ходити – є. Щоправда, ще більше сенсу не ходити на них було в 2004 році, але я тоді про це не знав. Навпаки, я говорив собі (і якби ж то лише собі): „Якщо ти не проголосуєш за Ющенка, президентом України стане Янукович. А якщо президентом України стане Янукович, ти будеш змушений емігрувати, бо ти не зможеш жити в наскрізь фальшивій країні, яка перетвориться на зону кремлівських інтересів і втратить шанси на євроінтеграцію; ти не витримаєш у наскрізь корумпованій країні, яка реально належатиме бандитам, а клоун-президент ще й роздаватиме їм ордени; ти накладеш на себе руки в наскрізь зідіотілій країні, де з кожної забігайлівки лунатимуть попса і блатняк, а всі телеканали цілодобово показуватимуть якихось мудаків. Тому йди і проголосуй за Ющенка“.

   І що вийшло? Якби п’ять років тому вибори виграв заслужений зек Радянського Союзу Янукович, то я б сьогодні жив десь в Європі або США. Але їх виграв прозахідно налаштований патріот і демократ Ющенко. Тому я живу не в Європі чи США, а в наскрізь фальшивій країні, яка перетворилася на зону кремлівських інтересів і втратила шанси на євроінтеграцію; в наскрізь корумпованій країні, яка реально належить бандитам, а клоун-президент ще й роздає їм ордени; в наскрізь зідіотілій країні, де з кожної забігайлівки лунають попса і блатняк, а всі телеканали цілодобово показують якихось мудаків. Звісно, не можна стверджувати, ніби цього персонально прагнув чинний президент: просто на території з таким народонаселенням не дуже має значення, чого персонально прагне президент. Особливо, якщо він радше нечинний. Зрештою, як і народонаселення.

   Після всього сказаного, сподіваюся, дві основні тези цієї статті набули логічного обґрунтування. А саме: по-перше, перемога у 2004 році Віктора Федоровича виявилася б для країни не шкідливішою, а для мене, в підсумку – кориснішою за перемогу Віктора Андрійовича, оскільки результатів на посаді президента Віктор Федорович досяг би приблизно таких самих, як Віктор Андрійович, натомість я за цей час уже встиг би обжитися на новому місці і забути про них обох. По-друге ж, судячи з характеру згаданих результатів, функції президента України з неменшим успіхом може виконувати будь-хто, чи навіть будь-що: наприклад, апаратний генератор випадкових чисел.

   Одне слово, картина така: голосуй – не голосуй, а серед так званих реальних претендентів і претенденток на президентське крісло немає жодного спроможного кардинально змінити „вектор розвитку“ України – і то в жоден бік. Заради справедливості треба сказати, що й серед нереальних таких теж нема. Чи той кандидат виграє вибори, чи інший, чи всі вони разом – Україна за життя мого покоління не стане ні Європою, ні Росією, ні по-справжньому демократичною державою, ні по-справжньому тоталітарною. Вона взагалі нічим не стане, а залишиться тим, чим є, і чим у глибині душі хоче бути – помірно смердючим болотом за межами структурованого світу. То заради чого я мав би чалапати цим болотом на виборчу дільницю? Хіба заради того, щоб переконатися: всі ці Богословські, Бродські і Ратушняки мені не сняться, вони справді є в бюлетені. І – переконавшись – виїхати звідси подалі. З гігієнічних міркувань.