Ukraiński Żurnal - 1/2010

Без ілюзій

   Текст: Анджей Бжезєцкі,

   головний редактор часопису

    „Nowa Eurоpa Wschоdnia“ (Польща) 

   „Я радий, що таке визначення пролунало власне з цього боку“, – прокоментував висловлення Радослав Сікорський. Такий обмін думками добре змальовує, чого саме очікують над Віслою після українських президентських виборів, і це незалежно від політичної орієнтації.

   Беручи до уваги, що лідером опитувань громадської думки досі є Віктор Янукович, можемо побачити, наскільки позбавлені ілюзій поляки щодо українських політиків. Це велика „заслуга“ теперішнього президента України Віктора Ющенка, але також Юлії Тимошенко та всієї української еліти. Варто пам’ятати, що й Віктор Януковичта його Партія регіонів мають свої заслуги у дестабілізації ситуації над Дніпром та псуванні іміджу їх країни у світі.

Втома

   „Втома від України“ – цей термін досить часто повторюється у Польщі, а також на Заході Європи. Над Віслою додалися ще дискусії на історичні теми, які несподівано показали, що польсько-українське поєднання взагалі не можна вважати виконаним. Досить банальні та маргінальні події спромоглися цього літа потрапити у головні новини та на перші сторінки газет. Важко повірити, що це був просто літній врожай.

   Польща досі готова підтримувати на європейській арені Україну та її реформи. Вона також у стані залучати до своїх ініціатив інші країни – як це було з минулорічною подорожжю Радослава Сікорського разом з німецьким колегою до Києва. Поза сумнівом, завдання польських політиків було б легшим, якби від України можна було почути конкретний відгук. Тоді у проукраїнській політиці було б легше переконувати як західних партнерів, так і внутрішнє ставлення в Польщі. Польща, очевидно, не Міжнародний Валютний Фонд, вона не оголосить призупинення допомоги до моменту прояснення та заспокоєння ситуації. З іншого боку, оскільки Польща вочевидь не є Міжнародним Валютним Фондом, ця допомога ніколи ненабере таких конкретних вимірів. Важко сказати, чи Україна в стані зрозуміти такі нюанси. Судячи з того, що МВФ довели до таких кроків, здається, ні… Однак завдання польських політиків – діяти у реальних умовах, а не мріяти про ідеальний стан.

Без особливих побоювань

   Польща, позбута ілюзій щодо помаранчевого табору, швидше за все, не ангажуватиметься у підтримку конкретного політика в Україні (дружба президентів обох країн тут є винятком), а намагатиметься підтримувати ті проекти, які мають шанси на реалізацію, і з тими людьми, з якими це буде можливим. Якщо президентські вибори принесуть такі розв’язання, які уможливлять ширшу співпрацю, напевне, вона матиме місце, якщо ні – Польща принаймні виконуватиме прийняті програми „Східного партнерства“… Щастя, що у „Східному Партнерстві“ опинилися Азербайджан чи Білорусь, – Україна, незалежно від того, хто виграє, напевне, зможе залишитися адресатом цієї пропозиції. Ані перемога Віктора Януковича, ані перемога Юлії Тимошенко не несуть загрози у тому плані, що незабаром Україна почне нагадувати Білорусь. Однак обоє також повністю негарантують, що ситуація в Україні стабілізується.

   Головні напрями розвитку ситуації вже були окреслені раніше і вибори змінять небагато, оскільки якщо у лютому відбудеться просто зміна на посаді президента, владу у країні отримає більш-менш та сама еліта.

   Ці вибори особливих побоювань у поляків не викликають. Навіть Янукович, який п’ять років тому, здавалося, готовий був продати Україну Росії, сьогодні виглядає передбачуванішим, ніж Тимошенко.

   Однак потенційно ця ситуація може бути попередженням про погіршення польсько-українських стосунків. Існує ризик того, що температура взаємин поступово знижуватиметься. Якщо Україна надалі займатиметься внутрішніми спорами, або шукатиме підтримки в інших столицях Європи чи у Москві, і якщо в такому випадку вже Польща не боротиметься за Україну так, як досі, і якщо, не додаючи вже нічого від себе, зрівняє свою політику з євросоюзними проектами – стратегічне партнерство перетвориться на звичайне сусідство. Як це виглядатиме, побачимо хоча б по тому, якою в порядку відвідин стане Варшава, коли новий глава держави розпочне закордонні поїздки.

   Найгірше, що може спіткати польсько-українські стосунки, це факт, що вони вже не викликатимуть таких емоцій і зведуться до технічних питань. І це може статися, якщо главою держави стане як Янукович, так і Тимошенко. Обоє не пов’язують з Польщею таких сподівань, які пов’язував Ющенко. Обоє, як здається, переконані, що можуть грати у більш високій лізі міжнародної політики, аніж та, до якої належить Польща, і шукати партнерів у Брюсселі, Берліні, Парижі, Москві чи Вашингтоні. Дивлячись на довгу, складну та подекуди трагічну історію польсько-українських взаємин, ймовірність „чорного сценарію“, парадоксально, повинна навіть тішити. Порівняно з очікуваннями, які викликала Помаранчева революція, така ситуація, однак, не може давати сатисфакції.

   Варшава вміла будувати стосунки з „проросійським“ та авторитарним Леонідом Кучмою, тож напевне дасть собі раду з будь-яким іншим українським політиком. Але було б добре, якби українська еліта зрозуміла, що у випадку „чорного сценарію“ їх держава може втратити значно більше, ніж Польщу.