Ukraiński Żurnal - 1/2010

Іракська надія для ОПК України

(Скачати весь номер: 1/2010 [PDF, 2.3 Mb])

   Текст: Михайло Самусь,

   Центр досліджень армії,

   конверсії та роззброєння, Київ

 

   Навіть для більшості фахівців нещодавнє підписання Україною масштабного збройового контракту з Іраком стало сенсацією. Адже в українському оборонно-промисловому середовищі стало звичною справою „посипати голову попелом“ і говорити про повний крах виробництва сучасної зброї в Україні. Хоча надія залишалася завжди. Тому що, незважаючи на всі труднощі, кризи і державну апатію, українські інженери та промисловці змогли зберегти ядро „оборонки“ і продовжували створювати дійсно передові зразки техніки, які мають свою нішу на світовому ринку.

 

Контракт століття

   Новини стосовно підписання Україною з Іраком угоди про поставки зброї та військової техніки на загальну суму $2,5 млрд. стали „громом серед ясного неба“. Угода, офіційно спрямована на зміцнення збройних сил Іраку, передбачає, що Київ протягом 3 років поставить Багдаду, зокрема, 420 нових бронетранспортерів БТР-4, 6військово-транспортних літаків Ан-32Б, 2 військових вертольотів Мі-8Т, а також здійснить комплекс послуг з ремонту військової техніки. У майбутньому передбачено експортувати до Іраку і нові вітчизняні танки „Оплот“. За інформацією держкомпанії „Укрспецекспорт“, поставка українських танків, бронетранспортерів і літаків буде фінансуватися за рахунок коштів, виділених Вашингтоном у рамках переозброєння армії Іраку. Всього США виділили на цю програму $3 млрд.

   За оцінкою українського Центру досліджень армії, конверсії і роззброєння, іракська угода стане найбільшою за всю історію України й зможе вивести країну в число найбільших постачальників зброї у світі цього року. Мова може йти про п’яте-шосте місце у світі за обсягами торгівлі зброєю й військовою технікою.   Головна особливість контракту з Іраком полягає в тому, що Україна буде поставляти за кордон не застарілу радянську техніку зі складів, як це часто бувало до цього, а нове озброєння сучасного виробництва. При цьому іракський контракт може забезпечити роботою більш ніж 80 українських заводів, кожен з яких вже, мабуть, не вірив у можливість відродження. Безумовно, будуть завантажені Харківське конструкторське бюро машинобудування ім. Морозова і завод ім. Малишева, а також їх українські підрядники, які беруть участь у кооперації зі створення бронетранспортерів і танків. Також контракт залучить до роботи українських виробників авіатехніки, електроніки, високоточного машинобудування та підприємства цілого ряду інших секторів промисловості. Можна казати й про технологічний ривок, який зробить українська оборонна промисловість, виконуючи контракт для Іраку. Більшість українських виробів для іракської армії будуть потребувати високотехнологічних удосконалень, які можливо отримати на Заході. А це, безумовно, забезпечить швидке зростання загального технологічного рівня українського оборонно-промислового комплексу (ОПК), стомленого багаторічними простоями.

   Такий приклад вже є – принципово новий бронетранспортер БТР-4, нещодавно розроблений і виготовлений в ініціативному порядку ХКБМ ім. Морозова. В березні 2009 р., в ході міжнародної виставки озброєнь IDEX–2009, було оголошено, що Македонія розглядає можливість закупівлі до 200 БТР-4 з німецьким двигуном „Deutz“. Щоправда, вже тоді висловлювалися сумніви, що Німеччина зможе забезпечити українські машини двигунами в потрібній кількості й у строк, у зв’язку з відомим упередженням німецького уряду щодо України. Тоді підтримати македонський контракт зголосилася компанія „Defense Solutions Inc.“ (США). Керівник компанії Тім Рінггольд повідомив, що БТР-4 буде виготовлятися в Україні, збиратися в Македонії, а „Defense Solutions“ забезпечить поставку американських технологій, використання яких дозволить зробити нову броньовану машину сумісною зі стандартами НАТО. Мова йде, зокрема, про двигуни, трансмісію, системи зв’язку і системи керування вогнем. Саме це мається на увазі і у випадку з іракським контрактом. Україна зможе отримати найпередовіші технології від країн Заходу при виробництві експортних машин. А у подальшому використає їх для створення ще більш досконалих зразків для Української армії.

   Цікаво, що саме у березні-квітні ц.р. аналітики зауважили другу фразу представників „Defense Solutions“, які заявили, що обсяг БТР-4 на світовому ринку у найближчі 10 років може скласти 2500-4000 одиниць із середньою вартістю $1,5-2 млн. кожний, залежно від конфігурації. За словами керівника „Defense Solutions“, навіть із західними технологіями БТР-4 буде найдешевшим у своєму класі за вартістю експлуатації і стане прекрасною пропозицією на ринку. Вже тоді українські військові експерти зробили припущення, що такі оцінки можуть свідчити про вивчення американцями можливості поставок БТР-4 своїм союзникам у конфліктних регіонах – зокрема, Іраку. Як виявилось, припущення виявилось вірним.

 

Чому Україна?

   Дійсно, чому українським збройовикам вдалось отримати такий ласий контракт в умовах економічної кризи, коли всі країни Центральної та Східної Європи потерпають від падіння промислового виробництва і зростання безробіття? З потенційних країн-експортерів – Польщі, Чехії, Словаччини, Болгарії, нарешті, Росії – США вибрали саме Україну. Хоча вона не є членом НАТО, не дуже активно підтримує американців у нинішній кампанії в Афганістані і постійно дивує недолугістю внутрішньої та зовнішньої політики.

   Однієї причини такого рішення американців, скоріш за все, не існує. Але відомо кілька обставин, які могли вплинути на адміністрацію Б. Обами.

   Перше – це суттєвий внесок України в операцію американської коаліції в Іраку. У 2003 р. Україна направила до Іраку бригаду у кількості близько 1600 військовослужбовців. Це був один з найбільших іноземних контингентів у складі американської коаліції. 11 українських військовослужбовців віддали в Іраку своє життя. Від самого початку перебування українців в Іраку проходило на тлі намагань урядових та бізнесових структур з України отримати доступ до розподілу щедрого пирога нових можливостей, які відкривалися на цьому перспективному ринку. Однак усі спроби були марними. Як кажуть очевидці – через відсутність системного цілеспрямованого державного підходу. Хоча Україна начебто робила все вірно і, здається, могла сподіватися на свій шматок бізнес-можливостей. Український контингент навіть безоплатно передав Іраку озброєння і військову техніку вартістю(за різними оцінками) до $15 млн. Зокрема, зі складу української 81-ої тактичної групи, що до кінця 2005 р. виконувала миротворчі функції в Іраку, було передано 13БРДМ-2, 38 вантажних автомобілів, а також 527 одиниць стрілецької зброї і близько 1 500 000 штук боєприпасів. Згадую, яка тоді була істерика в українських комуністів, які назвали цю допомогу Іраку „нелегальними“ поставками зброї, що нанесли величезну шкоду обороноздатності України.

   Друге – компенсація Україні за зрив її просування до НАТО. Зараз уже зрозуміло, що Франція та Німеччина, намагаючись продемонструвати американцям „хто в Європі хазяїн“, заблокували вступ України до Альянсу і зробили чудовий подарунок Росії. Тим самим вони підірвали євроатлантичні сподівання України. Не дивно, щопісля цього країни Заходу в українському суспільстві інколи сприймаються дуже подібно до 1938 року, коли була підписана сумнозвісна Мюнхенська змова, вигідна Гітлеру. В цьому сенсі іракський контракт дійсно може допомогти виправити ситуацію і сформувати практичну основу для наближення України до НАТО.

   Третє – окремі спостерігачі назвали причиною надання американцями Україні контракту на поставки зброї до Іраку в обмін на зобов’язання українського керівництва знищити ракетні комплекси Р-300 „Скад“. Але ця причина є досить сумнівною насамперед через те, що ракетні комплекси „Скад“ є дуже застарілими. Вони були розроблені ще в 50-х роках минулого сторіччя і призначені для використання з ядерним боєприпасами, через що мають нормальне відхилення від цілі до 300 метрів. Практичної користі для Української армії вони не мають, при цьому потребують недешевого утримання й продовження термінів експлуатації. Більш того, компанія „Укроборонсервіс“, дочірнє підприємство ДК „Укрспецекспорт“ уже продовжує термін експлуатації більш сучасних тактичних ракет „Точка-У“, а КБ „Південне“ створило ескізний проект нового оперативно-тактичного ракетного комплексу „Сапсан“, який повинен стати основою ракетного щита України. Тому збереження „Скадів“ у складі ЗС України не має жодних аргументів „за“. І якщо саме за відмову від „Скадів“ США надало Україні такий контракт – тоді українському ОПК дійсно пощастило.

 

Ложка дьогтю

   На цьому суцільно позитивному тлі слід сказати й про те, що підписання контракту з Іраком створює і ризики щодо його невиконання. Насамперед, через переоцінку власних сил і недооцінку реальних складнощів виконання таких масштабних проектів після тривалої перерви. До речі, з такою проблемою вже стикалась Польща, якаще раніше за Україну отримала преференції на іракському ринку озброєнь. Польська зовнішньоторговельна компанія „Бумар“, що поєднувала під своїм дахом ряд великих польських оборонних підприємств, активно просувала на збройовий ринок Іраку продукцію польського ОПК. Але іракський шматок для „Бумара“ виявився завеликим і частина контрактів була зірвана.

   Україна також може стати заручником власної самовпевненості. Адже оборонні підприємства 20 років страждали від відсутності внутрішнього оборонного замовлення, дефіциту бюджетної підтримки, а часто й відверто „рейдерського“ відношення держави до них. Це значною мірою призвело до втрати інтелектуальної та технологічної бази конструкторських бюро та заводів.

   Хоча справедливим буде сказати, що Україні вдалось зберегти свою присутність на зовнішніх ринках. Якраз довкола експортних напрямків ОПК формувалися життєздатні кластери, які можуть стати основою для нового відродження української „оборонки“. У всякому разі, для цього є всі умови. Потрібна лише концентрація та одностайність державної підтримки. Може, після президентських виборів це стане можливим.