Ukraiński Żurnal - 1/2010

Володимир Фесенко: „Я не боюся Януковича як майбутнього президента“

   Спілкувався: Петро Андрусечко, Київ

Як би ви оцінили політичні події нині вже минулого року? Що було визначальним для України?

Перш ніж виділити якісь конкретні події, варто згадати процеси і теми, які визначили сутність і драматургію 2009 року. По-перше, економічна криза, по-друге, епідемія нового вірусу грипу. А якщо говоримо про теми року, так це в першу чергу футбольна тема. На футбольний чемпіонат світу нам, на жаль, не вдалося потрапити, проте на клубному рівні вдалося виграти кубок УЕФА і для українського народу, який має мало радощів, це було значною подією. І, звичайно, головна драма – не лише футбольна, а й економічна і політична – це Євро–2012. Ми хвилювались упродовж цілого року, чи залишать нам Євро–2012. Залишили і думаю, що все ж таки, попри корупційні проблеми, економічну кризу, політичні проблеми вдалося зробити суттєвий крок уперед. В Україні з’явилися два нові чудові стадіони. Хоча важко, але все ж зрушилися реалізації інфраструктурних питань і фінансування європейського чемпіонату. Ще одна тема, дуже неоднозначна для України, яку ЗМІ обговорювало впродовж року, це українські моряки в полоні у піратів, але це радшевсе ж таки міжнародна проблема, зокрема і тому, що наші моряки плавають під чужими прапорами і щоб розв’язати проблеми піратського полону, потрібні взаємодії з власниками судна і впливовими державами. А суто політична темацілого року, це президентські вибори і тут також були як позитивні, так і негативні тенденції. Позитивне те, що все ж таки ми обиратимемо президента в прямих президентських виборах. А в середині року був інший варіант, який обговорювався в ЗМІ і дуже схоже на те, що він обговорювався і планувався в політичних кулуарах, але врешті-решт гору взяли здоровий глузд і демократична практика.

А як би ви охарактеризували виборчу кампанію?

Млява. Тому що останній місяць півтора немає скандалів. Епідемія грипу перервала той напрямок розвитку кампанії, який був восени. Тоді ми майже щотижня стикалися з новим скандалом. То дипломи, то справи педофілів. А зараз нових скандалів нема. Але я б не дуже сумував із цього приводу, якби ми вміли від скандальної тематики передвиборних кампаній переходити до раціональних інтересів, до обговорення того, що треба робити із країною. А цього нам не вистачає. Ми відійшли від високого рівня емоційності і конфліктів, але не отримали раціонального змісту. І тому – відчуття млявості, відсутності чогось цікавого і змістовного в цих виборах.

Думаєте, кандидати відмовилися від подібної практики, чи, можливо, повернуться до скандалів між першим і другим туром?

На жаль, драматургія і логіка другого туру дійсно може бути іншою. Можливо, не кращою. Навіть незважаючи на те, що зараз повноваження президента є меншимив порівнянні із виборами 2004 року, але однаково президентський пост залишається дуже важливим плацдармом для наступної зміни влади – концентрування владних повноважень. Тому і боротьба буде запеклою і дуже серйозною. Зараз виникла патова ситуація. Штаби діють за інерцією. Партія регіонів, маючи певну рейтингову перевагу, не хоче змінювати хід і формат кампанії, хоче втримати цю перевагу і з цього плацдарму діяти в другому турі. БЮТ – у чомусь він діє за логікою 2004 року, але вони, можливо, повністю не враховують особливості нинішньої ситуації, а саме, більший рівень критичності до усіх кандидатів, більший рівень суперечок і конфліктів всередині помаранчевого електорату, ну, і той факт, що є багато кандидатів на постпомаранчевому полі. Тому лунають пропозиції щодо єдиного кандидата. Проте тут багато сумнівів, хто це має бути, і тому це питання буде актуальним у другому турі, але, знову ж таки, на жаль, на відміну від 2004 року, все трохи в іншому вимірі. Якщо тоді кампанія була контрастною в стилі боротьби добра і зла (хоча потім виявилось, що все не зовсім так), зараз виборці враховують цей досвід. І проблемаТимошенко, – яка, правдоподібно, буде проводити кампанію у другому турі у стилі європейський вибір проти євразійського, демократичний проти недемократичного,– в тому, що частина постпомаранчевих виборців сумнівається, чи уособлює Тимошенко саме цей напрямок політичного вибору.

За кордоном поширюється думка, що з цих двох основних кандидатів, можливо, кращим був би Янукович, оскільки Тимошенко менш передбачувана. Чи можна лякатися Тимошенко як президента?

В інтернет-форумах я зустрів такий вислів: „Голосувати за Януковича соромно, а за Тимошенко – страшно“. Саме ця неочікуваність щодо Тимошенко і є питанням, присутнім у мотиваціях виборців. Якою вона буде? Немає чіткої відповіді. Проте треба згадати досвід, пов’язаний з Ющенком. Очікували одне, а вийшло зовсім інше. Якщо ми подивимося на ситуацію у її фракції, дії тієї фракції і самої Тимошенко, тотреба сказати, що вона іноді діє авантюрно, непередбачено. Іноді занадто цинічно – хоча це загальна риса української політики. Але у своєму аналізі я виходжу з іншого.На відміну від Януковича Тимошенко хоче бути європейським лідером. Їй нецікаво бути московською княжною в служінні Путіну чи Медвєдєву. Ні, їй вже сподобалося бути серед Меркель, Берлусконі, Саркозі. Вона хоче бути там. А тому вона не може собі дозволити речі, які властиві Путіну або Лукашенку. Тут інша проблема: наскільки вона утримається від авторитарних тенденцій і в політичній сфері, і в інформаційній. Тому що, нема чого приховувати, в її команді є багато людей, яким властиві традиційні для українського політикуму речі: і схильність заробляти на бюджеті, і схильність закручувати гайки або створювати монопольний режим влади чи інформаційної сфери. І тут уже її вибір як лідера – як діяти далі. Так чи інакше вона спробує шукати якийсь баланс інтересів. Вона буде змінюватись. А Янукович? Я не боюся Януковича як майбутнього президента. Скоріше за все, він буде слабким президентом. Навряд чи він стане повноцінним диктатором, тим більше, що Тимошенко буде в опозиції і вона просто збереже конкурентність в політичній системі. При Тимошенко проблема протилежна – не буде сильної опозиції.При Тимошенко – і в цьому драматичність вибору – є різні варіанти. Питання в тому, наскільки прогнозовано, раціонально вона буде діяти. Адже треба буде відмовлятися від популістських практик. Треба оновлювати команду. Я думаю, що вона буде не лише ззовні діяти як європейський політик, але спробує хоча б частково змінити країну з точки зору європейських стандартів. І тут бачу значну роль ЄС і наших європейських союзників. Вони мають ставити перед нею, як можливим майбутнім президентом, жорсткі вимоги. Оцей зовнішній чинник і його важливість значно зросте. Бо наших внутрішніх чинників тут може не вистачити.

За дослідженнями, є великий розрив між підтримкою Януковича і Тимошенко, хоча пам’ятаємо 2007 рік, коли вона під кінець досить швидко почала набирати електорат.

Так, вона може на фініші суттєво набрати.

Чи тоді можна сказати, що в них більш-менш рівні шанси?

Якщо оцінювати суто кількісно, то в Януковича шансів більше. Для Тимошенко і її команди тут треба не просто діяти традиційно, а треба продемонструвати, що вона є уособленням європейського вибору, що для неї це не просто маніпулятивна річ, а частина її природи, її дійсне бажання зробити Україну європейською країною. І треба також продемонструвати, що вона збереже демократичну тенденцію. Можливо, потрібно більше щирості. Для неї це серйозний виклик, майже екзистенційний вибір.

А що стосується Віктора Ющенка? Яка мета того, аби він пішов на вибори?

З точки зору політичної, політтехнологічної логіки він і його команда діють правильно. Шанси рейтингові не дуже високі. Реальна мета – боротьба за третє місце. Я думаю, що вони саме і за третє місце змагаються. Нинішні вибори для Ющенка – перспектива політичного самовиживання. А ще більшою мірою, це збереження політичного виживання для частини його команди, бо сам Ющенко може після виборів і відійти від політики. Він, а в цьому його драма і трагедія, людина щира. В своїх національних поглядах, в тому, що він хотів змінити країну, зробити Україну більш українською, проте він живе, здається, дуже часто поза часовими вимірами. В абстрактному часовому просторі. Він залишиться в історії такою драматичною фігурою, коли інтереси, бажання, цілі не завжди співпадають з власною спроможністю і з реальними викликами для країни. Така певна неадекватність. Це не перший випадок в українській історії. Але за його період ми зробили багато кроків. Також з’ясували, які проблеми треба вирішувати. З чим не можна зволікати. Проблеми верховенства права, проблеми ефективності влади. Їх більше, але це основне. Для будь-якого наступного президента урок Ющенка треба вивчити досконало.

Кажуть, що дуже важливим на цих виборах буде те, хто опиниться на третьому місці. А там суттєво помінялася ситуація. Якщо раніше його займав Яценюк, тепер Тігіпко. І от у мене два запитання. Що сталося з Яценюком, надії на якого були дуже великими? І які шанси є у Сергія Тігіпка?

Серед претендентів на третє місце зберігається і Віктор Ющенко. Йому вдалось мобілізувати частину націонал-демократичних виборців і навіть виборців з націоналістичними поглядами. Щодо Тігіпка: у феномені Тігіпка проявилися очікування і попит на нові політичні фігури. Люди втомилися від цього трикутника. Вони шукають нових фігур. Більш прагматичних. А він сприймається як поміркована альтернатива цій великій трійці. Альтернатива поза ідеологічними вимірами. Дослідження свідчать, що більшість його виборців це люди із високим рівнем освіти – люди, які можуть осмислювати політику більш раціонально. З іншого боку, слабке, вразливе місце Тігіпка – це ідеологічна площина. Зараз починається процес переформатування партійної системи України і, можливо, буде тенденція реідеологізації і ми це бачимо і на тому ж націонал-демократичному фланзі і, можливо, після президентських виборів ця тенденція посилиться. І ми можемо побачити ліберальні погляди в новому вимірі, соціал-демократичні – так само, може бути посилення лівого флангу, особливо в разі певних кризових тенденцій всередині Партії регіонів і так далі. Самому Тігіпку ще доведеться попрацювати, адекватно відповісти на очікування і на цей суспільний попит. Інакше можуть бути такі ж проблеми, як і в Яценюка. А тепер щодо Яценюка. В чому була головна його проблема? В тому, що очікування на початку року були одні, а агітаційна кампанія була трохи інша. Значно інша. Велика частина виборців Яценюка – це мешканці Західної і Центральної України і постпомаранчевий електорат. І вони бачили в Яценюку уособлення проєвропейського політика нової хвилі, який більш схожий на європейських політиків, гарно володіє англійською мовою, дуже гостро оцінює економічну і політичну ситуацію, нестандартно і швидко мислить. І тут ми від нього чуємо критичні оцінки щодо європейської інтеграції України, заяви про створення такого не дуже зрозумілого східноєвропейського проекту, який багатьом нагадав ЄЕП. Натяки на союз з Росією.

А чому він це зробив? Чи це була боротьба за електорат?

Яценюк, можливо, був під впливом своєї команди, а там і російські політтехнологи і люди, які працювали свого часу на команду Януковича, але мені здається, що сам Яценюк бачив певні обмеження електоральної бази і дуже хотів її розширити і він пішов із Заходу на Схід. Навіть з’явився такий жарт: „Яценюк зробив похід зі Львова на Донецьк, але загубився в степах під Херсоном“. Дійсно, він загубився. Тут треба враховувати ментальність західно-українських виборців. Певну дратівливість від російського чинника на українських виборах. А Яценюк точно його не врахував.

Що це означає для нього самого?

Він поки що не втратив перспективи. Хоча певне розчарування є. Він повторив долю Ющенка. Лише у Ющенка були великі очікування до виборів, а велике розчарування– після виборів. А в Яценюка це все відбулося під час виборчої кампанії. Але шанс в нього залишається. Йому треба стати більш відвертим, треба більше співпрацювати з громадянським суспільством. Те, за що його критикують, це зокрема те, що він не демонструє своєї команди, і це, до речі, також проблема Тігіпка і Гриценка – їм треба продемонструвати нову команду. Нову не лише за обличчям. Їм треба показати, що в них є люди, які можуть робити закордонну політику, політику оборони і т.д.

Чого можна очікувати після виборів?

Наступний рік буде складним. Передусім з соціально-економічного огляду, тому що є багато ризиків, які дісталися в спадок з 2009 року. 2010 рік – це рік виборів, як мінімум президентських і місцевих, і дуже велика вірогідність дострокових парламентських виборів, особливо якщо переможе Янукович. Крім того, це питання створення достатньо консолідованої влади. Будь-який новий президент буде в цьому зацікавлений. І тут питання, якою буде ця нова влада і на яких принципах буде створюватись. Чи вдасться реалізувати наміри, пов’язані з консолідацією президентської гілки влади, парламентської більшості і нового уряду. Це відкритепитання. Між іншим, у Тимошенко є трохи більше на це шансів. Їй не треба буде створювати нову коаліцію. Вона має можливість дійсно подолати конфлікти всередині виконавчої влади, а з іншого боку, для неї виникне спокуса знову ж таки посилити авторитарні тенденцій. Щодо Януковича, тут ризики скоріше пов’язані із внутрішніми конфліктами, з продовженням політичної нестабільності, і ми не знаємо, а зараз дуже важко прогнозувати, якщо відбудуться дострокові парламентські вибори, хто буде новим прем’єр-міністром. Якою буде нова коаліція, наскільки вона буде дієздатною? І тут є ризик продовження нестабільності і конфліктність української політики на майбутнє.

А як на цей раз буде з впливом Росії на вибори? Здається, він не такий, як на минулих виборах?

Він в інакшій формі проявляється. Згадаймо славнозвісний лист Медвєдєва, який формально був адресований до Ющенка, а насправді – до всіх українських політиків, зокрема до претендентів на президентську посаду. Це теж вплив, але більш тонкий. Заявлений порядок денний. Запитання: ви хочете поліпшити відносини з Росією? Будь ласка, реагуйте! І відреагували! І тоді виявилось, що, на жаль, наша залежність від Кремля залишається достатньо великою. Але я не думаю, навіть якщо переможе Янукович, що він буде суто проросійським президентом, він буде більш залежним від Росії, ніж Тимошенко, яка є фігурою більш складною. А Янукович людина більш консервативна і він ментально залежніший від Росії. Але тут проблема, пов’язана із економічною політикою. На жаль, пройшла мода на європейську інтеграцію. Наші стосунки з ЄС зараз дуже складно розвиваються і може виникнути спокусапогратися в економічну інтеграцію з Росією. Росія не випадково відновила проект ЄЕП. Його вже ніби поховали, а за місяць до президентських виборів в Україні цей проект відновили. І далі питання в тому, хто буде прем’єром і як буде реагувати на таку спокусу. Але я думаю, що як Янукович, так і Тимошенко будуть шукати збереження і продовження інтеграції з ЄС. Проблема лише в якості інтеграції і меті інтеграції. До речі, лише два претенденти на посаду президента України – Тимошенко і Ющенко – сказали у своїх програмах, що вони за членство України в ЄС. Всі інші про це не заявляли.