УЖ
Українська Čeština
Polska English
LVIV - Open to the World

Ukraiński Żurnal - 1/2010

Міністр – „мужик“

(Скачати весь номер: 1/2010 [PDF, 2.3 Mb])

   Текст: Петро Андрусечко, Познань

 

   „Справжній мужик“, так він любить говорити про себе. Що це означає? За його ж словами, іноді зловживати алкоголем та матюками. Колись із запалом революціонера він боровся з режимом Кучми, сьогодні отримує правозахисну антипремію „Будяк року – 2009“. Міністр внутрішніх справ та лідер „Народної Самооборони“ Юрій Луценко – постать колоритна, зі специфічним почуттям гумору, таким… чоловічим. Гра у „справжнього мужика“ призводить часто до конфліктних ситуацій і вимагає від міністра чимало зусиль.

 

   Останнім скандалом, що набув розголосу, став конфлікт між президентом та Юрієм Луценком.  9 грудня, під час наради президента з представниками силових структур, Віктор Ющенко звинуватив керівників правоохоронних органів у некомпетентності, відсутності професіоналізму та причетності до корупції. Міністр Луценко, на знак протесту, вийшов із зали засідань. Після його виходу Ющенко сказав: „Хочу пояснити, чому міністр пішов. Бо на його місці я б не приходив, на його місці я б давно подав у відставку“. Луценко з відповіддю не забарився і на прес-конференції заявив, що залишив засідання, оскільки не міг погодитися з думкою президента, образливою для працівників МВС. Далі залунали звинувачення на адресу Ющенка. (На думку Луценка, президент, як і інші політики, повинен взяти відповідальність за зростання корупції в Україні). Не обійшлося без емоцій. „Я би на його (В. Ющенка – П.А.) місці повісив портрет Кучми і написав би: ,Я отримав свободу і економічне процвітання. Я за Ющенка!’. І точно такий же білборд Януковича. Це було б правдою, тією правдою, якою, на жаль, я пишатися не можу, бо я також голосував за Ющенка, і мені за це дуже прикро. Саме тому сьогоднішня нарада була останньою краплею мого терпіння“.

   Юрій Луценко народився на Волині у номенклатурній родині, вищу освіту здобував у Львові, і це місто, за його спогадами, справило на Луценка велике враження. Наприкінці 2000 року, як писали про Луценка, він „не просто ввійшов – увірвався в українську політику“. Однак флірт з політикою почався раніше. У 1994 році Луценко – заступник голови Рівненської обласної ради, з вересня 1997 року – заступник міністра у справах науки і технологій, з вересня 1998 року – помічник прем’єр-міністра (Валерія Пустовойтенка). У 1999–2002 рр. працював у Секретаріаті Верховної Ради, помічником-консультантом народного депутата України (Олександра Мороза). З 1996 року – член Соціалістичної партії України (до 2006 року).

 

Політичний катапульт

   Однак поворотним пунктом у його політичній кар’єрі, безумовно, стала акція „Україна без Кучми“. Луценко був одним із її співорганізаторів. Це тоді на Майдані Незалежності з’явилося наметове містечко, яке зухвало ліквідували у березні 2001 року. Досвід не пропав даремно. Варто згадати, що уряд того часу очолював Віктор Ющенко, і у лютому 2001 року він підписався під так званим „листом трьох“ (разом з президентом Леонідом Кучмою та спікером парламенту Леонідом Плющем), в якому, звертаючись до народу, звинуватив опозицію у проведенні „безпрецедентної політичної кампанії з усіма ознаками психологічної війни“. До того ж опозицію, яка виступала проти Кучми, порівнювали з „націонал-соціалізмом“. Віктор Ющенко приєднався до опозиції проти Кучми лише після відставки у травні 2001 року.

   У кожному разі ті події виявилися для Луценка політичною катапультою. У 2000 році Луценко стає депутатом від СПУ.

   Я мав можливість особисто познайомитися з Юрієм Луценком наприкінці березня 2004 року на одній з туристичних баз під Києвом, де за кошти європейських соціал-демократів відбувалися тренінги молодих політиків з СПУ. Луценко, одягнений у піджак та футболку „Че Гевара“, приїхав разом з Олександром Морозом. Тоді ніхтоз присутніх не сподівався, що практичні заняття, які проводив один із лідерів акції „Україна без Кучми“, а також семінари одного з діячів сербського „Otpor“ півроку по тому знайдуть практичне застосування – на Майдані Незалежності у листопаді-грудні 2004 року, коли Юрій Луценко був одним із т.зв польових командирів Помаранчевої революції.

 

Наразі ще з Ющенком

   У 2005 році у першому уряді Юлії Тимошенко Луценко отримав посаду міністра внутрішніх справ. Він став одним із тих, хто серйозно потрактував гасло „Бандитам – тюрми!“. Однак, попри заведення справ на високих представників Партії регіонів, це гасло так і залишилось на папері. Після відставки Тимошенко Луценко надалі користується довірою президента Ющенка і залишається на своїй посаді під час прем’єрства Юрія Єханурова. Навіть коли 2006 року, на знак протесту проти входження СПУ до коаліції з Партією регіонів після парламентських виборів, він залишив лави соціалістів, то за рекомендацією Віктора Ющенка стає міністром в уряді Януковича. Однак восени 2006 року у пресі з’являються закиди на адресу Луценка щодо корупції серед керівництва МВС. Попри те, що Луценко звинувачення відкидає, невигідного міністра усувають. І тоді Луценко створює громадське об’єднання „Народна Самооборона“. Спочатку воно здавалося досить дивним творінням, оскільки поєднувало людей з різних ідеологічних опцій. Луценко – колишній соціаліст, Тарас Стецьків асоціюється радше з правими поглядами, оскільки був пов’язаний з партією „Реформи та Порядок“.

   17 січня 2007 року я мав можливість знову побачити Юрія Луценка в „дії“, поїхавши з ним та Тарасом Стецьківим у перший тур „Самооборони“ до Вінниці. Луценко підтвердив свою харизму. Було видно, що він любить звертатися до людей. Офіційним гаслом їх кампанії стало „Не красти і не давати красти! Не брехати і недавати брехати! Не боятися захистити свої права! І любити Україну!“. Луценко запевняв, що НС не буде партією, а на запитання про фінансування нової організації відповідав: „Я маю достатньо друзів аби забезпечити це“. Незабаром з’ясувалося, що серед друзів опинився Давид Жванія (колись кум, фінансист та друг Віктора Ющенка, а тепер його ворог), який і став одним з головних фінансистів НС. У поєднанні з достроковими парламентськими виборами, які замайоріли на горизонті, це прискорило створення блоку політичних партій „Народна самооборона Юрія Луценка“. У липні 2007 року виникає політичний альянс „Наша Україна – Народна Самооборона“ на чолі з Юрієм Луценком, який очолює виборчий список блоку. У декларації про створення блоку політичні партії висловили „підтримку політичного курсу президента України Віктора Ющенка“.

 

А далі вже з Тимошенко

   Проти ночі 30 вересня 2007 року Луценко з’являється у готелі „Hyatt“, де БЮТ очікує на результати виборів з букетом троянд та вітаннями для Юлії Тимошенко. З того моменту можна говорити про перехід Луценка до нового сильнішого політичного куратора. Незважаючи на те, що посаду міністра внутрішніх справ пов’язували з президентською квотою і він очолив блок, який мав би підтримувати політику президента, у конфлікті між прем’єром та президентом Луценко став на бік Тимошенко.

   Можна сказати, що від кількох місяців, які передували Помаранчевій революції, Юрій Віталійович пройшов довгий шлях. Підтвердженням цього є його думки, виражені у розмові, яку я мав можливість записати з ним у березні 2004 року. „Ми (СПУ – П.А.) не віримо не лише Ющенкові, Тимошенко, але головним чином тим, хто знаходиться в їх оточенні. Там усі ті, хто раніше був у Кучми. Вони правили Україною багато років. Ми просто боїмося, що вони знову доберуться до влади, візьмуть для себе ті необмежені, диктаторські повноваження і Україна піде по другому колу вже не дурного авторитаризму Кучми, але так званого просвітницького авторитаризму Ющенка, різниця невелика“.

 

Емоційний міністр внутрішніх справ

   Юрій Луценко, здається, любить свою роль головного міліціонера України. Йому доводилося брати участь у міліцейських патрулях, акціях, іншими словами – спостерігати за роботою підлеглих йому структур із середини. Луценко часто діє під впливом емоцій, він імпульсивний. А стрес, трапляється, знімає також по-чоловічому, – алкоголем.

   У січні 2008 року розпочалася серія скандалів, які зміцнили імідж Луценка-„мужика“. На засіданні РНБО між головою МВС та мером Києва виник конфлікт: за версією Луценка Леонід Черновецький під столом вдарив міністра ногою. Після засідання Луценко, за версією Черновецького, наніс йому два удари кулаком в обличчя та в пах, а за словами Луценка, дав ляпаса.

   У травні 2009 року в аеропорту Франкфурта-на-Майні поліція вивела Луценка з борту літака. На думку німецької преси, скандал було влаштовано під впливом алкоголю. Луценко натомість стверджував, що був тверезий і лише захищав сина. Авіалінії „Lufthansа“ відомі тим, що не дуже люблять панькатися зі східноєвропейськими політиками. З борту літака цієї компанії також після сварки з обслугою у лютому 2009 року зняли колишнього польського політика Яна Марію Рокіту.

   Не так давно, 11 грудня, у кулуарах відомого політичного ток-шоу „Шустер Live“ на Луценка напав і вдарив його депутат Партії регіонів Нестор Шуфрич, також відомий прихильник „розмов по-чоловічому“.

   Скандал між президентом та міністром є лише одним із багатьох елементів перевиборної боротьби. Юрій Луценко у цій грі на боці Тимошенко, а для президента Віктора Ющенка це означає, що Луценко знаходиться на боці зла. У цьому конфлікті жодна зі сторін не договорює правди. Просто використовують її елементи у політичній грі. Адже правда, що міліція не свята, а МВС заполітизоване, а Тимошенко про всяк випадок необхідний контроль над силовими структурами. З іншого боку, Віктор Ющенко в українському політикумі також не з іншої планети, і відповідальність президента за зростання корупції та неспроможність її подолання

така сама, як і в інших політиків.

Український журнал