Ukraiński Żurnal - 1/2010

Чому не Тимошенко?

   Непередбачуваність – це головна причина. Вона непередбачувана. Ніхто не знає, що вона буде робити. Вона сама цього не знає і не має жодної стратегії. Чути заяви, видно бажання подобатися і бажання грати зі всіма, хто може впливати на вибори – то Москва, то Брюссель, то Янукович, то Ющенко, а то проти Януковича чи проти Ющенка. Треба рахуватися з тим, що з приходом до влади Юлія Тимошенко не буде продовжувати лінію постійного стратегічного партнерства зі, скажімо, Польщею – як було до цього. Вона недооцінює важливість Польщі. Для неї інтеграція в Європу – це радше інтеграція з далеким Брюсселем чи з іншими державами – Берліном, Парижем, але не з Варшавою.

    Сама по собі Юлія Тимошенко є геніальним політиком без власної думки. Може, я перебільшую, вона має власну думку, але її думку формує оточення. І не впевнений, чи в неї є якесь бачення зовнішньої політики.

   Період останніх п’яти років – це період великих втрачених можливостей. Але, можливо, вони втрачені ще не до кінця. Що залишилося від Помаранчевої революції? По-перше, Україна залишається демократією. По-друге, Україна залишається з сильною інтеграцією на Захід (є певний консенсус усіх політичних сил, які хочуть бачити Україну в Європі, питання тільки, в якій формі вони хочуть це робити). І по-третє, що і є найдивовижнішим – схоже на те, що політичний розкол і криза в Україні впродовж останніх п’яти років не послабили, а посилили почуття українського патріотизму і українського громадянства. Ця довга боротьба за владу у Києві спричинилася до того, що вони все більше ототожнюють себе з Києвом. 

Ярослав Грицак, Львів