Ukraiński Żurnal - 2/2010

ІНФІНІТИВ

   Текст: Юрко Іздрик

   Не брати, не питати, не вирушати.

   Або і брати, і питати, але не вирішувати. Принаймні не зараз. Не в цю мить. А потім, може, не доведеться. Потім – завжди запізно.

   To go to light to late.

   Хоча рушати на світло ніколи не пізно.

   Проте це завжди треба робити вже, бо вже за мить – нІчого брати, нІкого питати, нІкуди вирушати.

   Обирати світло – природно. Обирати світло – логічно. Притаманно всім.   Обрати темряву просто неможливо (її не обирають, із неї виходять), бо в темному капелюсі не бути кролика, в темних кімнатах не жити чорні кішки, а в сутінках вибір відсутній як такий. Який-такий вибір?

   Нам подобатися light версія світла. Ми думати, щоб обрати світло, треба спочатку обібрати його від надмірної яскравості.

   Надто багато люменів – казати оптики.

   Надто багато іскор – казати пожежники.

   Слішкам многа звукофф – твердити хедлайнери.

   Твердість – наш імператив.

   Обібране від літер, люменів та іскор світло – це, власне, і бути сутінки, панове, це ваші власні сутінки, де ви могти не брати, не питати, не рушати, не вирішувати.

   -- Що ви робити в сутінках?

   -- О, в сутінках бути, що робити!

   To be у сутінках не складно.

   У сутінках – суть на суті, тіні на стінах і сіль на столі. Сутінкові учти вчити брати-питати-рушати без дозволу. Це тішити тебе. Це тебе тішити, shit! Бо ти думати, що на все потрібен дозвіл, а сутінки дозволяти фальшувати всілякі дозволи – митні,  нотаріальні, парохіяльні, фіскальні, факсимільні й репринтні, з „мокрими” печатками й розгонистими кривавими резюме „Зволити дозволити!”.

   Однак за прейскурантами, перепустка – життя, довідка – життя, порожній бланк – багато життів. Міняти žyvot на живіт, vita brevis – на животіння (життя тіней), живе тіло – на живокіст.

   Душити душу замість дихати духом. Сукати сутінкову вату. Шукати сутінкову варту. Здаватися в полон тілистим тіням. Сушити тисячолисники довідок, перепусток і порожніх бланків.

    -- Ім’я?

   Порожній бланк.

   -- Час і місце?

   Порожній бланк.

   -- Мета візиту?

   I don’t no.

   Ти не хотіти не бути. Ти хотіти бути. Всі хотіти бути.

   Тільки не знати, нащо.

   Ага! -- хтось казати, що десь ховатися заповітна кімната з обібраними зі світла люменами, іскрами й зірками небесними.

   -- Мета візиту?

   Шукати потаємна кімната.

   -- Мета пошуків?

   Прописка і реєстрація.

   -- Мета реєстрації?

   Порожній бланк.

   Я відкривати секрети. Порожні бланки не коштувати так багато. Порожні бланки не вартувати цілого життя. Не та планка. Порожній бланк могти отримати і за день, і за ніч, і за годину, і за значно коротшу мить. Твої миті – це миті порожніх бланків.

   Я відкривати секрети. Сутінкові кімнати не ховати скарбів. У таємних кімнатах не бувати ані зірок небесних, ані птахів підземних, ані кішок із чорних глибин. Там навіть комари не жити. Порожні кімнати – вивільнені місця. Туди не питати дозволів перепусток. Туди зганяти як у резервації. Там усі марнувати миті, згадуючи сокровенні бажання і чекаючи їх сповнення.

   Але чекання – інфінітив. Чекання вимагає чеків. Ти думати знову платити.

   Я відкривати секрети. Платити не треба. Все можна, все могти.

   Могти будувати канаркові церкви на засніжених схилах. Могти вирощувати зелені узгір’я у мисочці з сіллю Могти віднаходити і сіль, і суть, і сенс нескінченно.   Всі бланки давно заповнено.

   І кожен волос пораховано.

   І кожен голос почуто.

   -- Ім’я?

   No name.

   -- Час і місце?

   Ніде й ніколи. Всюди і завжди. (Потрібне підкреслити).

   -- Метод?

   This game has no name.

   -- А як з інфінітивами?

   (інфантильно):

   -- Інфінітиви, як завжди, на кінець.

   -- А де кінець?

   -- In finito.

   -- Ану, стояти! Стояти, я кому сказав! Ані руш! Руки – на серце. Імена – на бланки! Голови – в смітник! І всім виходити з сутінків!