Ukraiński Żurnal - 2/2010
ІНФІНІТИВ
(Скачати весь номер: 2/2010 [PDF, 2.6 Mb])Текст: Юрко Іздрик
Не брати, не питати, не вирушати.
Або і брати, і питати, але не вирішувати. Принаймні не зараз. Не в цю мить. А потім, може, не доведеться. Потім – завжди запізно.
To go to light to late.
Хоча рушати на світло ніколи не пізно.
Проте це завжди треба робити вже, бо вже за мить – нІчого брати, нІкого питати, нІкуди вирушати.
Обирати світло – природно. Обирати світло – логічно. Притаманно всім. Обрати темряву просто неможливо (її не обирають, із неї виходять), бо в темному капелюсі не бути кролика, в темних кімнатах не жити чорні кішки, а в сутінках вибір відсутній як такий. Який-такий вибір?
Нам подобатися light версія світла. Ми думати, щоб обрати світло, треба спочатку обібрати його від надмірної яскравості.
Надто багато люменів – казати оптики.
Надто багато іскор – казати пожежники.
Слішкам многа звукофф – твердити хедлайнери.
Твердість – наш імператив.
Обібране від літер, люменів та іскор світло – це, власне, і бути сутінки, панове, це ваші власні сутінки, де ви могти не брати, не питати, не рушати, не вирішувати.
-- Що ви робити в сутінках?
-- О, в сутінках бути, що робити!
To be у сутінках не складно.
У сутінках – суть на суті, тіні на стінах і сіль на столі. Сутінкові учти вчити брати-питати-рушати без дозволу. Це тішити тебе. Це тебе тішити, shit! Бо ти думати, що на все потрібен дозвіл, а сутінки дозволяти фальшувати всілякі дозволи – митні, нотаріальні, парохіяльні, фіскальні, факсимільні й репринтні, з „мокрими” печатками й розгонистими кривавими резюме „Зволити дозволити!”.
Однак за прейскурантами, перепустка – життя, довідка – життя, порожній бланк – багато життів. Міняти žyvot на живіт, vita brevis – на животіння (життя тіней), живе тіло – на живокіст.
Душити душу замість дихати духом. Сукати сутінкову вату. Шукати сутінкову варту. Здаватися в полон тілистим тіням. Сушити тисячолисники довідок, перепусток і порожніх бланків.
-- Ім’я?
Порожній бланк.
-- Час і місце?
Порожній бланк.
-- Мета візиту?
I don’t no.
Ти не хотіти не бути. Ти хотіти бути. Всі хотіти бути.
Тільки не знати, нащо.
Ага! -- хтось казати, що десь ховатися заповітна кімната з обібраними зі світла люменами, іскрами й зірками небесними.
-- Мета візиту?
Шукати потаємна кімната.
-- Мета пошуків?
Прописка і реєстрація.
-- Мета реєстрації?
Порожній бланк.
Я відкривати секрети. Порожні бланки не коштувати так багато. Порожні бланки не вартувати цілого життя. Не та планка. Порожній бланк могти отримати і за день, і за ніч, і за годину, і за значно коротшу мить. Твої миті – це миті порожніх бланків.
Я відкривати секрети. Сутінкові кімнати не ховати скарбів. У таємних кімнатах не бувати ані зірок небесних, ані птахів підземних, ані кішок із чорних глибин. Там навіть комари не жити. Порожні кімнати – вивільнені місця. Туди не питати дозволів перепусток. Туди зганяти як у резервації. Там усі марнувати миті, згадуючи сокровенні бажання і чекаючи їх сповнення.
Але чекання – інфінітив. Чекання вимагає чеків. Ти думати знову платити.
Я відкривати секрети. Платити не треба. Все можна, все могти.
Могти будувати канаркові церкви на засніжених схилах. Могти вирощувати зелені узгір’я у мисочці з сіллю Могти віднаходити і сіль, і суть, і сенс нескінченно. Всі бланки давно заповнено.
І кожен волос пораховано.
І кожен голос почуто.
-- Ім’я?
No name.
-- Час і місце?
Ніде й ніколи. Всюди і завжди. (Потрібне підкреслити).
-- Метод?
This game has no name.
-- А як з інфінітивами?
(інфантильно):
-- Інфінітиви, як завжди, на кінець.
-- А де кінець?
-- In finito.
-- Ану, стояти! Стояти, я кому сказав! Ані руш! Руки – на серце. Імена – на бланки! Голови – в смітник! І всім виходити з сутінків!