Ukraiński Żurnal - 3/2010
Стереотипи в картинках: голлівудська версія
(Скачати весь номер: 3/2010 [PDF, 3.2 Mb])Тема: Олена Дмитрик, Київ
Коли ми говоримо про ксенофобію чи расизм, часто забуваємо, що ці явища базуються на численних стереотипах і упередженнях, які активно поширювалися масовою культурою, в тому числі й кінематографом.
Однією з причин численних стереотипів у західному кінематографі, без сумніву, є орієнталізм, головні принципові догми якого існують і сьогодні в їхній найчистішій формі. На думку американського літературного критика Едварда Ваді Саїда, ці догми стверджують, що існує абсолютна різниця між раціональним, гуманним і вищим Заходом, і недорозвиненим і нижчим Сходом; що Схід вічний, однорідний і неспроможний визначити себе; що Схід лежить в основі чогось такого, чого або треба боятися, або контролювати його.
Концепція „Сходу як європейського винаходу“ проявляється і в західному кінематографі. Перш за все, звернімося до образу араба. Медіакритик Джек Ґ. Шахін задокументував близько 850 голлівудських фільмів, які зображають арабів у негативному світлі. Лише 5 % з усіх переглянутих ним фільмів дають більш-менш позитивний образ араба, а кінострічки, в яких араби виступають протагоністами, можна перерахувати на пальцях. „Арабська гуманність та культура стерті. Замість того, щоб сфокусуватися на образах спільного, фільми фокусуються на відмінностях між нами“, – твердить Шахін. При цьому відмінності часто конструюються: наприклад, у „Гладіаторі“ („Gladiator“, 2000) араби постають перед нами брудними, неголеними, розхристаними, і подібний образ кочує з фільму в фільм. Бруд та тваринність голлівудських арабів свідчить про те, що вони уявляються як протилежність „цивілізованого“ Заходу, а також про намагання зробити з них символ Зла.
„Голлівудський іслам“ і
„китайська лялька“
Журналіст Артур Джонс для визначення сукупності стереотипів у голлівудському кіно використовує словосполучення „голлівудський іслам“. У „Облозі“ („The Siege“,1990), яку Джонс назвав „”Годзіллою” з арабськими мусульманами замість монстра“, стереотипи проявляються у злитті понять „араб“ та „мусульманин“. Насправді ж 10 мільйонів арабів – християни і лише 15 % з-посеред 1,2 мільярда мусульман світу – араби.
Стереотип арабів як „демонічних терористів та релігійних фанатиків“ існував задовго до трагічного вересня 2001 року. Проте після 11 вересня ненависть та страх міфічних „демонів“ перейшли на новий рівень „війни з тероризмом“. Ця ворожість спричиняє пошук і, відповідно, появу „демонів“ у фільмах, де є потреба показати „ворога“.
Ще один поширений голлівудський стереотип – образ покірної азіатської жінки. Шерідан Прассо виділяє три типи таких стереотипів: „китайська лялька“, „німфа“ та „повія“, що їх, на жаль, сучасні голлівудські фільми широко використовують – як, наприклад, у „Мемуарах Гейші“ (Memoirs of a Geisha, 2005). Цей фільм, претендуючи на правдиве зображення японської культури, містить так багато помилок (одяг,грим, танець etc), що його називають „орієнталістським кітчем“. Найсуттєвіша проблема цього фільму в тому, що він взагалі був створений – це просто ще одна стрічка, яка екзотизує азіатських жінок.
Невинні перебільшення
Здавалося б, що може бути невиннішим за звичайний мультфільм? Проте навіть мультфільми студії „Дисней“, на яких виростає молоде покоління, дуже часто містятьу собі досить небезпечний підтекст. Жанр мультиплікації завжди застосовував прийом перебільшення дійсності, оскільки переважно він не працює з реальними об’єктами. Немає нічого дивного в тому, що расові та етнічні стереотипи стають складовою анімації, адже вони самі – перебільшення специфічних людських рис і культур.
Ранні американські мультфільми часто зображали карикатурні стереотипні образи афроамериканців. Такими були персонажі з „Веселих мелодій“ „Warner Brothers“:чорна добра „матуся“ – тип ідеальної служниці, та Боско – карикатура на чорного співака. Диснеївська „Фантазія“ („Fantasia“, 1940) показує в одному з епізодів чорношкіру дівчинку-кентавра, яка з посмішкою чистить копита „світлій“. У перевиданні мультфільму 1960 року ця расистська сцена „радісної служниці“ зникає.
Пізніше, в 1967 році, „Дисней“ випускає „Книгу джунглів“, де всі персонажі мультфільму, – окрім мавп, які співають пісню „Я хочу бути схожим на тебе“ у джазовій обробці, – говорять з чистою британською вимовою. Як бачимо, після боротьби за права афроамериканців відверті негативні стереотипи поступилися натякам.
У ранніх американських мультфільмах стереотипними були й образи індіанців: індіанець завжди курить люльку, живе у вігвамі та воює з „хорошими“ американськими солдатами (фільми з серій „Merrie Melodies“ та „Looney Tunes“, з 1937-го по 1960-й). У диснеївському „Пітері Пені“ 1953 року індіанці справді „червоношкірі“, до того ж іноді проводиться паралель між індіанцями та дикунами.
У 90-х аніматори розуміють необхідність створення політично коректних персонажів та сюжетів, показуючи нових, етнічних героїв. „Алладін“ 1992 року – перший крок компанії в новому напрямку, а саме на Схід. Проте диснеївський арабський світ постає перед уважним глядачем все тим самим „орієнталістським Сходом“. Видозмінений сюжет з казок „Тисячі і однієї ночі“, змалювання східного світу (суміш арабської, перської та індійської культур) та образи героїв містять у собі багато стереотипів та суперечностей. Перш за все, ми бачимо знайому з голлівудського жанрового кіно „демонізацію“ Сходу: образ головного лиходія Джафара втілює в собі усі негативні характеристики. І це було б не так помітно, якби головні герої – Алладін, Жасмін та її батько, султан – не мали світлої шкіри, англізованих рис обличчя та американського акценту.
В наступному анімаційному фільмі „Покахонтас“ („Pocahontas“, 1995) автори намагалися „компенсувати“ принизливе зображення індіанців у „Пітері Пені“, але „Дисней“ надто сентименталізував Покахонтас, посилаючись на стереотипний ланцюжок „індіанець–природа“, і ненав’язливо пропагує меморіцид, не показуючи справжньої колонізації індіанців.
Цікаві стереотипи про Європу постають перед нами у мультфільмі "Рататуй" („Ratatouille“, 2007). Сама назва обіцяє глядачеві щось вишукано-французьке. І дійсно, впродовж стрічки конструюється французькість, як її розуміє „Дисней“. Передусім – це Ейфелева вежа, яка регулярно з’являється у кадрі. На другому місці – червоне вино, яке постійно п’ють і наливають клієнтам герої. І нарешті, стереотип щодо самих французів у короткій сцені: чоловік наводить на жінку пістолет, а за секунду вони пристрасно цілуються. Як бачимо, „Дисней“у „Рататуї“ обмежився загально-прийнятим набором „туристичних“ штампів, щоб передати екзотичність та романтику „міста, де збуваються мрії“.
Загадкова російська душа
Що ж до пострадянського простору, то Заходу він ще не зовсім зрозумілий. Голлівудський стереотип щодо росіян (під якими може розумітися збірний образ усіх пострадянських країн) чудово озвучений у фільмі „Термінал“ („The Terminal“,2004): „Це росіянин. Коли в нього намагалися забрати ліки, він дістав ніж“. Росіянин – неголений, агресивний, кидається в крайнощі і дуже експресивний. Мабуть, через загадковість російської душі.
Образ жителя Східної Європи довів до межі радикальності Саша Барон Коген у скандальному фільмі „Борат“ („Borat: Cultural Learnings of America for Make Benefit Glorious Nation of Kazakhstan“, 2006). Коген висміює стереотипи щодо „недорозвинених“ країн третього світу: дикість, беззаконня, расизм та дискримінацію, аморальність та збочення. Борат їде в США за „культурним досвідом“. Фільм наповнений расистськими, сексистськими, гомофобними жартами, які, на жаль, абсолютно серйозно підтримують „політкоректні“ і „толерантні“ американці у фільмі. Метою цих жартів є довести, наскільки поширеними все ще є упередження в демократичній та ліберальній Америці.
Змішання етнічних сюжетів та вибіркове включення етнічного матеріалу в транснаціональний продукт часто подає весь світ як набір одноразових кліше, або маскує під тонким шаром позірної „толерантності“ стійкі расові і етнічні стереотипи.
