Ukraiński Żurnal - 3/2010

Міхаєль Мозер: „Мені заважає антиукраїнський вимір певних русинських кіл“

   Спілкувався: Микола Мушинка, Пряшів

   Братиславський Університет ім. Я. А. Коменського, незважаючи на давні традиції, ніколи не мав і досі не має кафедри, відділу чи кабінету україністики. Тому приємно відзначити, що 19 лютого 2010 року на філософському факультеті цього закладу розпочав читати курс лекцій з україністики відомий славіст Міхаєль Мозер, професор Віденського університету та Українського Вільного університету в Мюнхені.

Україністика в Австрії має давні традиції. Як вона виглядає зараз?

На превеликий жаль, славні традиції віденської україністики фактично перервалися після ІІ Світової війни внаслідок кількох чинників, про які варто говорити окремо. Натомість, під час перебудови, у Відні лекторка російської мови Світлана Амір-Бабенко стала проводити заняття з української мови в дуже скромному масштабі. Серед перших учасників курсів були Стефан Симонек, що став моїм віденським колегою, та я. Ми обидва невдовзі стали проводити перші наукові заняття з української філології у Віденському інституті славістики. Від середини 1990-х до середини 2000-х років кафедрою русистики керувала Юліане Бестерс-Дільґер, що також активно працювала в галузі мовознавчої україністики. З початку 2000-х років кафедру західнослов’янських літератур очолює Алоїз Вольдан, що зосереджуєтьсяна польській та українській літературах. Студентів україністики в нас вельми мало. Добрі дипломні роботи з україністики переважно пишуться не студентами-україністами, а ру- систами і – рідше – полоністами. Щодо україністики загалом, тоя переконаний, що треба протидіяти цілком абсурдній ситуації україністичних студій у світі та в більшості європейських країн. Маємо величезну Україну та фактично не маємо в провідних університетах Європи жодної наукової україністики. Це абсурд!

Що спонукало вас до вивчення української мови? Де і як ви її вивчали?

Українську мову знаю так, як знаю, не з університетських занять, що могли дати лише певні уявлення про неї, а завдяки україномовним друзям та приятелям, що їх маю по цілому світі. Особливе місце серед них посідає мій добрий приятель Сергій Вакуленко з Харкова.

Які зі своїх наукових праць вважаєте найвизначнішими?

Важко сказати. Все-таки їх уже понад 200, враховуючи шість монографій. Досі думаю, що непоганою працею є моя дисертація. Найуспішнішим виданням були „Причинки до історії української мови“ – збірка вибраних статей під редакцією Сергія Вакуленка, що вийшла в Харкові у грудні 2008-го, а в лютому 2009-го наклад уже був розпроданий. Ходять чутки, що вже й друге видання розійшлося, і готується третє. Такого я ніколи не очікував.

На мовознавчому семінарі в Пряшеві ви зачитали доповідь про граматику Івана Панькевича. Чому саме про нього?

Чесно кажучи, так сталося, бо вдома маю „Грамматику руського языка“ Івана Панькевича. Коли мене з Інституту русинської мови й літератури запросили до Пряшева, я вирішив попрацювати над цим виданням, щоб його краще зрозуміти. Між тим з цієї доповіді постала книжка „”Грамматика руського языка” Івана Панькевича та галицька українська мова на Підкарпатті“. Збираюся далі працювати над нею і видати в україномовному оточенні. Можливо, у Львові.

Яке ваше ставлення до сучасних спроб творення русинської літературної мови в окремих країнах?

Що мені дійсно заважає, це антиукраїнський вимір певних русинських кіл, на який я, на щастя, майже не натрапив у Пряшеві. Це простісінька справа: ті, хто вважають русинів частиною українського народу, мають таке саме право на свої думки як і ті, хто вважає русинів окремим народом. Як науковець я хочу (й повинен) бути якомога нейтральнішим. Натомість ті, хто мене знає, знають також про те, що я особисто волію розглядати русинське питання в українському контексті.

Над якими науковими темами працюєте зараз?

Закінчую свою книжку про „Грамматику руського языка“ Івана Панькевича, пишу статті з різних царин історії української мови. Повинен закінчити 4-томну працю про історію української мови в Галичині 1772–1848/9 рр. та підготувати наступні „пост-причинківські“ статті для англомовної збірки, що вийде в Північній Америці тощо. Словом, нудно не буде. 

МІХАЄЛЬ МОЗЕР (1969 р.) народився в м. Лінц над Дунаєм. У Віденському університеті вивчав русистику та германістику, згодом – історично-порівняльне мовознавство. Його найвизначнішою працею є понад 800-сторінкова книга „Причинки до історії української мови“ (Харків, 2008). 2007 року став надзвичайним, а 2009-го – звичайним професором Українського Вільного університету в Мюнхені. В Братиславі Міхаєль Мозер викладатиме курс під назвою „Історія української мови XIXXXI ст. Соціолінгвістичний вимір“.