archiwum kontakt prenumerata fundacja
УЖ
Українська Čeština
Polska English
LVIV - Open to the World

Ukraiński Żurnal - 11/2007

Стабільність або зрада?

(Скачати весь номер: 11/2007 [PDF, 2.7 Mb])

Текст: Богдан Копчак, Прага Що має статися в Україні, аби наступні парламентські вибори відбулися не раніше ніж за п’ять років? Що потрібно для стабільного життя і бачення перспективи? На думку політологів, дійсно стабільним і довготривалим може бути лише уряд, який буде спиратися не на просту більшість голосів у Верховній Раді (у нашому випадку — трьох), але на потужну, абсолютну більшість. Відомі українські політологи Вадим Карасьов та Кость Бондаренко, а також словацький політолог і аналітик Александр Дулеба ставлять у цьому питанні різні акценти, але всі переконані в тому, що помаранчеві, себто БЮТ (156 депутатів) та НУ-НС (72) повинні взяти до себе (з 450 крісел у ВР у них 228) або Блок Литвина (20 мандатів), або домовитися з регіоналами (175). Йдеться не обов’язково про класичну велику коаліцію, радше про не такі демонстративно-дратуючі форми співпраці. І можливо, не відразу, але найближчими місяцями.Бондаренко сумнівається, що БЮТ піде на коаліцію з регіоналами, коли такої співпраці захоче НУ-НС. Утрьох разом у ВР була б конституційна більшість — 403 мандатів. Регіонали і нашоукраїнці, без бютівців, мали б 247 депутатів — тобто більшість, але не конституційну.На думку Александра Дулеби, в Україні була б найлогічнішою «співпраця двох» — БЮТ та Партії регіонів. У них разом було б 331 депутатів, вони змогли б своєю конституційною більшістю вирішити всі питання. Можливо, окрім одного — чи виборці не сприймуть це, як зраду.«Стабільний уряд там неможливо створити без домовленості Тимошенко з Януковичем. І це може мати лише такий вигляд: велика коаліція німецького взірця, тобто співпраця перших трьох партій, або ж опозиційний договір чеського взірця кількарічної давності, коли опозиція “обгородить свою територію” і скаже: сюди вам зась! А ми натомість не вийдемо з парламенту і дамо вам можливість працювати», — пояснив він.А проблем, які в Україні слід вирішити, чимало. Однак кілька з них можна назвати кардинальними, без вирішення яких на довгострокову стабільність розраховувати не можна. Аномалії в політичному устрої України, вважає Дулеба, не тільки не відповідають західноєвропейській традиції, але не суміжні з демократією взагалі.Фатальним аналітик вважає зокрема факт, що група з 150 депутатів може заблокувати Верховну Раду. Недопустимими є і деякі права президента. Зокрема те, що на подолання вето президента у ВР не достатньо простої більшості, а треба зібрати конституційну більшість. На європейський погляд, ще більш нестандартним є право глави держави заблокувати дію ухваленого ВР закону шляхом подання скарги в Конституційний суд. Стандартно було би, коли б закон діяв аж до моменту винесення вироку суду. Але в Україні дія оскарженого закону припиняється в момент подання скарги. І все це деформує відносини між гілками влади.Про потребу зміни конституції України говорять всі політологи, більшість політиків, включно з президентом. Але у кожного є своє бачення проблеми і своє уявлення про способи її розв’язання. На думку Вадима Карасьова, одним із результатів вересневих дострокових виборів є остаточне з’ясування, що «політичну систему в Україні треба переробити, бо дорога політичного конфлікту веде країну в нікуди».Подібні слова лунають з Києва і з Братислави. «Головною причиною політичної кризи в Україні є сьогоднішня українська конституція, бо вона просто підриває стабільне функціонування держави. Бо в стандартній демократії, той, у кого в парламенті більшість, мусить мати право сформувати уряд і виконувати свою програму. А оскільки в Україні це неможливо, то там, власне і немає демократії», — зазначив аналітик Дулеба.Кость Бондаренко нагадує і про інше: від того, як у 2008 році буде змінено конституцію і яку вагу буде мати посада президента, залежатиме і те, чи буде Юлія Тимошенко в 2009 році претендувати на місце Ющенка. Бондаренко вважає, що лідерка БЮТу буде мати таке бажання лише у разі збільшення президентських повноважень.

Однак для України, для її довгострокових інтеграційних планів і, зокрема, для громадян було б набагато краще мати сильного прем’єра, ніж сильного президента. Причому несуттєво, чи в штанах, а чи в спідниці.

Український журнал