УЖ
Українська Čeština
Polska English
LVIV - Open to the World

Ukraiński Żurnal - 4/2010

Україна: Анатомія корупції

(Скачати весь номер: 4/2010 [PDF, 2.6 Mb])

   Текст: Кость Бондаренко, Київ

 

   Корупція в Україні зрослася з державною системою і є її основним елементом.

 

   Помаранчева революція 2004 року, яка проходила також і під антикорупційними гаслами, призвела лише до більшого розгулу корупції. Корупція не лише заполонила державні структури – чиновники високого рівня перестали боятися викривальних матеріалів, які час від часу з’являлися у засобах масової інформації. Повторюється ситуація, яка мала місце в царській Росії у 1904 році: до одного з міністрів прийшов на прийом підприємець і запропонував йому корупційну схему: „Я даю вам тисячу рублів і про цю справу не знатиме жодна жива душа“. – „Давайте п’ять і можете писати про це в усіх газетах“, – відповів міністр.

 

   Тіньовий сектор – запорука стабільності

   Корупція – перша запорука нестабільності держави. Корупційні схеми дають так звані „короткі гроші“, які не йдуть на розвиток економіки та соціальної сфери. Вони формують тіньовий сектор економіки. Тіньовий сектор не дає можливості розвивати стратегічні напрямки, не дає можливості будувати далекосяжні плани. Однак – як не дивно – він може бути важливим запобіжником поглиблення кризових явищ в економіці. Саме тіньовий сектор в економіці України пом’якшив удар світової економічної кризи по пересічних українцях. За даними українських економістів, сьогодні в тіні в Україні перебуває до 65 % всієї економіки. Це породжує дивну модель, за якої суспільство готове толерувати корумповану форму державного апарату – за умови, якщо ця держава не чіпає тіньовий сектор і не заважає йому розвиватися.

    Тіньовий сектор української економіки дозволяє суспільству перетворитися на самокерований організм. Роль держави в процесах, які відбуваються в Україні, за часів президента Ющенка мінімізувалася. Політична криза 2007 року показала цікавий феномен: всі державні інститути були паралізовані, держава перестала виконувати свої функції і не функціонувала майже три місяці. За цей час не лише не зупинилося жодне підприємство, не відбулося жодного збою систем комунікації, не зупинився транспорт і т.д. – українська економіка продемонструвала серйозні темпи зростання – аж до 13% росту ВВП. Як не дивно, саме неформальні, тіньові механізми забезпечували стабільність розвитку України як країни – але не як держави. Напевне, саме тому такі історичні форми існування українського народу, як козаччина і махновщина (самоврядність без контролю з боку держави) завжди з симпатією сприймалися українцями.

 

   Криміналітет швидше встановлює правоту

   Корупція в Україні – це складне і багатогранне явище. Її не можна звести лише до фактів отримання хабарів високопосадовцями за вирішення тих чи інших питань. Корупція в Україні є системою, в яку включено все суспільство. Людина в Україні народжується і помирає в корупційних діях. Більше 40 % українських громадян зізнаються, що отримують заробітну плату „у конвертах“ – тобто не враховану в офіційних бухгалтерських звітах.

   Просування по ієрархічній драбині для пересічного громадянина є насамперед можливістю розширити свої корупційні можливості. Якщо 76% українців говорять про корупцію як про проблему, то це потрібно розуміти не як готовність їх боротися з наскрізь прогнилою системою. Це свідчення невдоволеності тим, що цих 76% не мають змоги брати участь у корупційних діях на тому рівні, на якому вони хотіли би. Інакше ситуація змінила ся б давно.

   За своєю суттю Україна сьогодні нагадує класичну латиноамериканську державу середини ХХ століття, де корупція настільки поглинула суспільство, що правоохоронні органи, суди, прокуратура – на думку пересічних громадян – захищають саме права корупціонерів. На запитання Інституту Горшеніна про те, чи можна добитися у судах справедливості, 54 % респондентів відповіли: „Можна, але завеликі гроші“. Не довіряють нашим право охоронцям і судовій системі 68 % громадян. 11% вважають, що більш ефективним буде звернення до кримінальних структур, аніж до міліції – криміналітет швидше може встановити правоту і покарати кривдників. Часто в Україні міліція і судові органи виступають у ролі суб’єктів корупційних дій.

   Все це говорить на користь необхідності реформ – насамперед судової реформи та реформи правоохоронної системи. Внутрішні порядки в українській міліції іноді підштовхують правоохоронців до здійснення злочинів – проте ці порядки не скасовуються. Державна система України базується на корупції та круговій поруці. На вході в цій системі діють чіткі ідентифікатори „свій“–„чужий“ і „чужі“ в цю систему потрапити не можуть. Тобто, очікувати, що руйнівник системи з’явиться всередині самої системи не доводиться. Тому й заяви окремих політиків про те, що вони будуть боротися з корупцією, виглядають як мінімум непереконливо: боротьба з корупцією зводиться до боротьби за ротацію тих, хто має доступ до корупційної вертикалі, боротьба за президентський пост перетворилася на боротьбу за управління корупційною вертикаллю. Президент Ющенко у лютому 2005 року пообіцяв, що до кінця року Україна повністю подолає корупцію. Кінець року ознаменувався небувалими корупційними скандалами. В яких були задіяні представники найближчого оточення президента. Цей факт є показовим.

 

   Що робити?

   Сьогодні, на жаль, ми бачимо лише перші кволі спроби нової влади розпочати боротьбу з корупцією і боротьбу за виведення тіньової економіки на світло. Створення Антикорупційного комітету при президенті України – явище позитивне, але воно потребує реального наповнення. Головна небезпека цього комітету – аби він не перетворився на чергову порожню структуру або структуру, яка покликана боротися з політичними опонентами, на жаль, не менш корумпованими, ніж представники влади. Принцип генералісимуса Франко – „друзям – усе, ворогам – закон“, – який домінує у корумпованих державах, має відмерти. Це – перша запорука виходу із ситуації, що склалася.

   Другим моментом має стати надійний фінансовий моніторинг ситуації в Україні з боку міжнародних структур. Третім – розвиток демократичних інститутів, в тому числі громадських організацій, засобів масової інформації та системи реагування на їх запити з боку державних установ. Нарешті, має відбутися підвищення заробітних плат чиновникам, оскільки та зарплата, яку вони отримують офіційно, не лише не дає змоги для гідного життя, а й штовхає на корупційні дії. Офіцер у армії чи в силових структурах, який отримує зарплатню на рівні водія тролейбусу, просто змушений забезпечувати своє життя, йдучи на незаконні дії. Проте Система, яка діє без змін ще з пізньорадянських часів, пам’ятає принцип Леоніда Брежнєва: коли йому доповіли, що економічна ситуація дозволяє підвищити зарплати і пенсії радянським громадянам, він здивувався: „Навіщо? Все, чого їм не вистачає, вони можуть вкрасти“. Українська система не позбавилася рудиментарних принципів пізнього СРСР.

 

   Транзитне мислення

   Європейське майбутнє України прямо залежить від спроможності українського керівництва подолати корупцію всередині країни та започаткувати реформи всіх галузей суспільного життя. Це зустрічатиме опір – причому на доволі високому рівні, оскільки корупція в’їлася в усі сфери буття в Україні. Транзитний характер держави визначає транзитне мислення, транзитне мислення породжує поверхове ставлення до проблем (тактичні кроки підмінюють собою стратегію), поверховість і невідчуття глобальних та вічних проблем стимулюють корупційні дії, бажання наживи вже і зараз – будь-якою ціною.

   Цей порочний ланцюг має бути розірвано. І буде розірвано. Основна надія – на нові еліти, які вже сьогодні виступають із закликами руйнації старої системи. Вони не брали участі у корупційних діях своїх попередників, не знають всіх тонкощів функціонування системи, а отже можуть виступити в ролі могильників системи. Зрештою, і Сполучені Штати у другій половині XIX – початку ХХ століття мали корумповану політичну систему та економіку – але змогли перерости цю „дитячу хворобу“ і виробити антикорупційний стиль життя на рівні окремих громадян і державних інститутів.

 

  

Український журнал