Ukraiński Żurnal - 4/2010
Медіа, азарт і політика по-польськи
(Скачати весь номер: 4/2010 [PDF, 2.6 Mb])Текст: Петро Андрусечко, Познань
В рапорті „Transparency International“ Global Corruption Report 2009 за рівнем корупції Польща серед 180 країн посіла 49 місце. Цей результат кращий від попереднього року, адже тоді Польща перебувала на 61 позиції. Зваживши, що в рейтингу знаходилися тридцять держав Західної та Центральної Європи, плюс Норвегія, Ісландія та Ізраїль, приводів для радощів немає, адже позаду Польщі лише Болгарія та Румунія. Оприлюднення рапорту збіглося у часі з найбільшим корупційним скандалом останніх років у Польщі, так званою „азартною аферою“, яка за резонансом та потужністю лише трохи „переплюнула“ ранішу „аферу Ривіна“.
Рапорти „Transparency International“ показують не стільки фактичну кількість випадків корупції, скільки зізнання підприємців, менеджерів, які зіткнулися з корупцією. Однак масштаби проблеми підтверджені реальністю. Статистичні дані Головного Управління Поліції показують, що кількість корупційних злочинів, викритих останніми роками, не змінюється, тобто становить понад 8 тисяч на рік. І хоча влада хвалиться ледь не стовідсотковими викриттями, самі поляки у цьому не переконані. За даними Центру Досліджень Громадської Думки (2009 рік) громадяни не вірять в успішну боротьбу з корупцією, а 30 % респондентів вважають, що проблема лише зростає. Два великі корупційні скандали стали індикатором проблеми у Польщі XXI століття.
Приходить Ривін до Міхніка
У липні 2002 року відомий виробник фільмів Лев Ривін (між іншим, один із співпродюсерів фільмів „Список Шиндлера“ та „Піаніст“) зустрівся з керівником одного з найбільших медіаконцернів у Польщі „Агора“ Вандою Рапачинською. Згодом – з головним редактором „Газети Виборчої“, яка належить „Агорі“, Адамом Міхніком. Так розпочинається корупційна афера на межі політики та медіа, свого роду польський Уотергейт. Під час зустрічей Лев Ривін, посилаючись спочатку на прем’єра Лєшека Міллера, а потім на „владну групу“, пропонує проштовхнути до Закону про радіо та телебачення текст, який уможливив би „Агорі“ купівлю телеканалу „Polsat“. Попередня новелізація Закону не давала можливість володіти одночасно загальнопольською газетою та телебаченням. Взамін за послугу Ривін хоче 17,5 млн. доларів для правлячої політичної сили Союз Демократичної Лівиці, внесених на рахунок його фірми, та керівну посаду для себе у „Polsat“. Окрім того, „Газеті Виборчій“ пропонувалося припинити критикувати прем’єра та СДЛ. Але Міхнік розмову з Ривіним записав на диктофон і того ж дня повідомив про неї прем’єра Міллера та президента Квасневського. Однак сам Міхнік та „Газета Виборча“ вирішують мовчати. Інформація про аферу кружляє у політичних та медійних кулуарах, і врешті, 2 вересня тижневик „Впрост“ про неї пише. Афера набирає оборотів, однак лише 27 грудня „Газета“ публікує текст „Закон за хабар або приходить Ривін до Міхніка“, з фрагментами запису Міхніка.
За аферу беруться політики, насамперед опозиційні. 2 січня 2003 року за поданням партії Право і Справедливість у Сеймі створено слідчу комісію з метою роз’яснення нясправи. Діяльність комісії триває до квітня 2004 року. Разом з головними героями допитують політиків на чолі з прем’єром Лєшеком Міллером, пов’язаних з медіаринком осіб та учасників роботи над Законом про медіа. Декотрі з депутатів насвоїй діяльності у комісії роблять непоганий піар. Зокрема молодий депутат від ПіС Збігнєв Зьобро, який згодом стає міністром юстиції в урядах ПіС.
Розслідування Комісії завершилося несподівано. Її члени від СДЛ i Самооборони прийняли рапорт, в якому стверджувалося, що Ривін не був представником жодної „владної групи“. Решта членів комісії відсторонилася від такої версії і приготували власну, „меншинну“, версію рапорту. В підсумку, у вересні 2004 року Сенат ухвалює „меншинну“ і найбільш радикальну версію рапорту авторства Зьобри, де не лише містилися „припущення“ щодо складу „владної групи“, але були також звинувачення в участі в афері найвищих державних осіб та рекомендації представити перед Державним Трибуналом президента Квасневського та прем’єра Лєшека Міллера. Після того, як влада перейшла до ПіС, а Зьобра отримав посаду міністра, до рекомендацій вже не повернулися. Перемогла так звана real politik. Головного героя історії Льва Ривіна в результаті звинуватили у корупційній пропозиції (суд визнав, що Ривін – посередник) і засудили на два роки ув’язнення та 100 тисяч злотих штрафу. Остаточно скандал так і повністю не роз’яснили. Хіба що відтоді усі й усіх, про всяк випадок, записують.
Ігри у корупцію
Вересень 2009 року. Правляча Громадянська платформа досі на піку популярності. Але наступного року Польщу чекають президентські вибори і знову головним противником кандидата Платформи (всі сподіваються на Туска) буде кандидат від ПiС Лех Качинський, тобто позиція ГС та прем’єра Туска нестійка. 1 жовтня 2009 року опубліковано стенограми запису розмов шефа парламентської фракції ГП Збігнєва Хлєбовського з бізнесменом від азарту Ришардом Собєсяком. Скидається на те, що джерелом інформації є Центральне Антикорупційне Бюро. У записі пролунало прізвище тогочасного міністра спорту і туризму Мирослава Джевєцького. Йшлося про новелізацію Закону про азартні ігри. Зміни мали стосуватися введення до кінця 2015 року 10 % доплати з доходів казино, ігрових салонів та ігрових автоматів на спортивні цілі. А у розмові йшлося про звільнення від податку ігрових автоматів, відомих у народі під назвою „однорукі бандити“. Згідно з донесенням Центрального Антикорупційного Бюро для Генеральної Прокуратури „звільнення“ мало би обійтися державі у 469 млн. злотих. Одразу після публікації Хлєбовського відсторонено з посади голови парламентського клубу ГП. 5 жовтняу відставку подав міністр спорту Джевєцький. Посади втратили міністр юстиції Анджей Чума, який переконував, що жодного злочину не сталося, віце-прем’єр-міністр та близький співробітник Туска, міністр внутрішніх справ Гжегож Схетина, а також кілька інших високих урядовців.
Прем’єр Туск відправив у відставку керівника Центрального Антикорупційного Бюро Маріуша Камінського, якого прокуратура звинуватила зокрема у зловживанні повноваженнями, в тому числі у проведенні нелегальних слідчих дій у справі так званої земельної афери. Афера, яку викрило у 2007 році ЦАБ, призвела до відставкитогочасного віце-прем’єра та міністра сільського господарства Анджея Леппера, а в підсумку – до занепаду правлячої коаліції ПiС i Самооборони. Тоді пролунали голоси про політичне втручання у справу ЦАБ. Варто зауважити, що у 2009 році під час азартного скандалу прозвучала подібна думка. Таким чином, з одного боку, з ЦАБ витікає до преси інформація щодо азартної афери, а шеф Бюро політично пов’язаний з ПіС. Ця афера – удар по іміджу ГП. З іншого боку, у відставку йде Камінський. Офіційно – через зовсім іншу справу, однак практично одразу після вибуху афери.
У Сеймі знову створюється слідча комісія, яка до квітня повинна розібратися у даній справі. Як і попередня, Комісія стає полем політичної боротьби – з неї виключають, але потім повертають двох депутатів ПіС. Азартна афера, яка вдарилапо політиках ГП, як виявилося, не викликала особливого зниження популярності Платформи, що свідчить про специфічну „вразливість“ польського електорату. Однак попри це Дональд Туск через кілька місяців заявив про відмову від участі у президентських виборах. Офіційним мотивом стало те, що він прагне реалізуватися як прем’єр, хоча дехто підкреслював, що Туск побоювався використання аферипроти нього у виборчій кампанії. Головний обвинувачений в азартній афері, колишній шеф фракції ГП Хлєбовський переконував, що йшлося про звичайну допомогу, яка немає нічого спільного з коруп цією. Якщо навіть повірити у його наївність і те, що депутата просто використали, це свідчить про слабкість польської політичної сцени. Підтвердженням чого стало лютневе інтерв’ю колишнього міністра спорту Джевєцького, який під час турніру з гольфу на канікулах у Флориді сказав, що нехтує політикою. „Я – доказ того, що Польща – дика країна […] ніхто не будемене допитувати з таких питань, як з ким я товаришую, це моя справа і відчепіться від цього“. Причому Джевєцький говорив це, будучи депутатом. Колишній міністр, мабуть, не зрозумів, у чому полягає бути політиком у демократичній системі і які існують зобов’язання щодо працедавців, тобто виборців. Польські політики досі мають проблеми з тим, щоб розрізняти лобінг та корупційну поведінку. У політиці, як виявляється, все ще вирішальне значення мають товариські зв’язки, що часто породжує корупцію.
