Ukraiński Żurnal - 4/2010
„Країна передчасного добробуту“
(Скачати весь номер: 4/2010 [PDF, 2.6 Mb])Текст: Ігор Ісаєв, Варшава
Угорщина має один із найвищих індексів сприйняття корупції серед країн Центральної та Східної Європи, тобто рівень корупції у цій країні нижчий, ніж, скажімо, у Польщі, Словаччині, Чехії чи Україні. Водночас Угорщина – це держава, яка найбільше постраждала від світової фінансової кризи: вже в середині жовтня 2008 р. Європейський центральний банк виділив десятимільйонній країні 5 млрд. євро на боротьбу зі стрімким падінням місцевої економіки. Чи не низька корупція спричинилася до стрімкого падіння?
Расма Карклінс, дослідниця корупції в Східній Європі, зазначила якось, що „групи, які борються з корупцією, повинні брати приклад із дисидентських рухів, які повалили, здавалося б, непохитні комуністичні режими тому, що мали стратегію, яка апелювала до найвищих моральних принципів“. Угорська антикорупційна стратегія існує з 2001 р., а антикорупційне законодавство вважається одним із найбільш жорстких у Європі. Проте самі угорці вважають його занадто м’яким.
Менталітет родом із Уралу
Цікаве дослідження опублікував угорський інститут соціальних досліджень „Таркі“. З нього слідує, що в Угорщині, поряд із Болгарією та Румунією, найнижчий рівень громадської активності в порівнянні з іншими державами ЄС. Разом із тим, тут один із найнижчих, як навіть для посткомуністичних країн, рівень довіри до інститутів влади та один із найвищих в ЄС рівень сприйняття корупції як явища. До того ж, згідно з неофіційними даними, навіть 30 % угорського ВВП може вироблятися в тіньовому секторі.
Про що все це свідчить? Здається, угорське суспільство сприймає корупцію не настільки болісно, як, наприклад, чеське чи польське. Відповідно, це автоматично робить індекс сприйняття корупції вищим (хоча дані „Transparency International“ можна вважати досить об’єктивними: результати опираються на 14 дослідженнях й опитуваннях різних організацій). В угорців все-таки специфічний менталітет, хоча вони, безперечно, „південна кров“, однак це досить меланхолійний та розмірений народ, якому не дуже притаманні різкі й спонтанні дії. Певну пасивність угорського суспільства демонструє приклад 90-х рр.: стара номенклатура змогла „перейняти“в процесі приватизації колишнє державне майно, не зустрівши значного опору працівників; така ситуація не була б характерною для Польщі того ж часу, оскільки там величезний вплив на суспільство мали профспілки. Однак у новітній історії Угорщини траплялося теж кілька великих протестів (зокрема, в 2006 р.), проте всі вони, здається, були спровоковані політичними силами й діями, а не безпосереднімбажанням відстояти свої права.
Збільшити пенсії? – Будь ласка!
Політична сцена Угорщини останніх 20 років – це суцільне протистояння між соціалістами та правоцентристським „Фідесом“. Якщо до першої партії входять посткомуністичні сили, що репрезентують великий бізнес (найбільш відома постать – колишній прем’єр, мільйонер Ференц Дюрчань), то друга – це ті, хто лобіює інтереси середнього й малого бізнесу. Корупційні скандали пов’язані з двома політичними силами. Після того, як Дюрчань став прем’єром, опозиція не могла не „причепитися“ до його мільйонів: з її ініціативи була покликана спеціальна комісія, яка мала з’ясувати походження маєтку, оцінюваного в 17 млн. доларів. В одній із фінансових операцій прем’єра запідозрено в корупції, проте йому вдалося перекинути вину на директорів власних підприємств. У 2007 році в центрі корупційної афери також опинилися діячі соціалістів.
Проте цього разу депутат Ласло Вейсенберґер потрапив за ґрати. Скандал пов’язаний також і з „Фідесом“: Ірен Карман, яка проводила журналістське розслідування й звинувачувала правий уряд у зв’язках із мафією, була брутально побита невідомими в середині 2007 р. Проте, крім протистояння, ці дві сили об’єднує ще щось: популістські обіцянки і – що гірше – популістські дії. Кожен новий уряд, приходячи до влади й бажаючи „показатися“ перед своїми виборцями, підвищував соціальні видатки з бюджету та пенсії. Така безпідставна демонстрація багатства держави – без відповідних темпів зросту ВВП – істотно вдарила по цілій системі державних фінансів, щойно почалася світова криза. У бюджетній сфері вжев 2009 р. було заморожено пенсії, ліквідовано тринадцяті зарплати та премії. Загальний борг країни склав майже 100 млрд. євро.
Проте звинувачувати в колапсі винятково сили всередині країни було б нелогічно: західні банки (зокрема, австрійські), особливо не задумуючись, видавали кредити в регіоні до кризи. Однак, щоб не допустити дефолту, міжнародні інституції після вибуху кризи виділили Угорщині близько 25 млрд. доларів (тобто десь 25 тис. доларіву перерахунку на одного мешканця країни). Чи й ця позичка теж не була бездумною? Це покаже час. Принаймні зараз міжнародна спільнота вже більш розважливо виділяє кредити – яскраво бачимо це на прикладі Греції.
Коли перехрещуються стріли…
У квітні цього року Угорщину чекають парламентські вибори. Їх результат можна досить точно спрогнозувати: більш ніж 50 % голосів має шанс отримати „Фідес“ у порівнянні з близько 15 % для правлячих нині соціалістів. Віктор Орбан, лідер „Фідесу“ і, вірогідно, наступний прем’єр країни, не розголошує своєї програми й упродовж останніх місяців не дає інтерв’ю. „З висловлювань оточення Орбана можна зробити висновок, що Угорщина піде в сторону централізації, – говорить професор Варшавського університету Богдан Ґуральчик, фахівець з питань Угорщини. – Буде введено більшу відповідальність за власний, угорський капітал, підтримуватиметься малий та середній бізнес. Припускаю, що якщо в парламенті вдасться сформувати конституційну більшість, то будуть спроби змінити політичну систему Угорщини у бік зміцнення влади президента“. Будучи прем’єром у 1998–2002 рр., В. Орбан послабив парламентарну систему й зміцнив канцелярію голови уряду. Було збільшено число працівників у канцелярії прем’єра, за що той значно критикувався соціалістами-опозиціонерами; коли ж соціалісти прийшли до влади – змінили лише персональний склад працівників уряду, натомість кількість залишилася попередньою.
Другим помітним кроком „Фідесу“ була реалізація принципів безпосередньої демократії – тобто створення великого громадського руху. З нього народився сьогоднішній третій гравець політичної сцени Угорщини – крайня права партія „Йоббік“, яку очолює Ґабор Вона. Представники партії явно схиляються до символіки хортистів та ідеології колабораціоністів з „перехрещених стріл“ (угорських фашистів кінця Другої світової війни на чолі з Ніліші), час від часу „реалізовуючи“ свою політику на шкірі місцевих ромів. Популярність „Йоббіка“ настільки зрослаза останні роки, що зараз важко сказати, хто займе друге після „Фідеса“ місце у квітневих виборах – вічний опонент у постаті соціалістів чи, може, „Йоббік“?
Хто веселитиметься?
Гостре політичне протистояння за останній час та значний економічний колапс – все це стало причиною того, що оптимістичні дані „Transparency International“ здають позиції: організація впродовж останнього періоду відзначає зростання корупції в країні. А, можливо, Угорщині просто потрібен був вибух фінансової кризи світового масштабу, щоб побачити й усвідомити всі основні проблеми своєї держави – головним чином, неправильний розподіл державних фінансів та корупцію? Один із найвідоміших угорських фінансистів Янош Корнай сказав про Угорщину: „країна передчасного добробуту“. Визначаючи собі високі соціальні виплати й пенсії на гроші з міжнародних кредитів, угорці отримали життя на виплату. Приходить час платити.
Одне опитування показало, що в Угорщині більше охочих повернутися в соціалістичне минуле, ніж навіть у Росії. Країна зі значною різницею в прибутках людей з різних соціальних груп та регіонів почала затягувати пояс ще 2009 р. Що буде далі – покажуть квітневі вибори. І хоча їх результат не принесе жодної несподіванки, сюрпризів можна чекати від кроків „Фідеса“ і, зокрема, В. Орбана. Угорці самі про себе кажуть, що, на відміну від сусідів-слов’ян, вони веселяться навіть під сумну музику. Що ж, уже незабаром побачимо, яка музика приноситиме радість у Будапешті.
