Ukraiński Żurnal - 4/2010

І шведи в Росії „пристосувались“

   Текст: Ондржей Соукуп, Прага

   Корупція в Росії є, принаймні з погляду багатьох підприємців, проблемою номер один. Згідно з деякими оцінками, російська держава втрачає до половини можливих доходів. На західних інвестиціях, що прямують до країни, нагріти руки (принаймні до недавнього часу) хотів кожний…

   Менеджери в Росії були змушені йти на компроміси, багато з них у приватних розмовах зізнавалось, що на хабарі віддається до десяти відсотків від суми цілої інвестиції. Тому було цікаво, як із корупційним середовищем справляться фірми зі скандинавських країн, де подібна поведінка є неприпустимою. Найкращим прикладом є Швеція. Різниця між двома країнами, напевно, не може бути більшою. Принаймні, коли йдеться про хабарництво. Швеція у питанні сприйняття корупції знаходиться на третьому місці у рейтингу організації „Transparency International“, тоді як Росія минулого року зайняла невтішне 146 місце.

   І коли більше ніж десять років тому меблева фірма IKEA оголосила про своє розширення до Росії, всі з цікавістю чекали, як шведська фірма впорається з усюдисущими вимогами різноманітних чиновників щодо „оплати за увагу“. Особливо, зважаючи на те, що власник фірми Інгвар Кампрад відомий своєю неймовірною економністю і неприйнят тям корупційних схем.

   Спогади Далгрена

   Впродовж останніх тижнів з’явилось відразу кілька новин, що трохи відкривають закулісні секрети успіху шведської фірми, яка недавно відкрила в Росії вже дванадцятий магазин-салон. Перший керівник російського філіалу Леннарт Далгрен, що працював у Москві до 2006 року, написав спогади „Як я підкоряв Росію, а вона – мене“. Уривки з книги опублікувала російська версія журналу „Forbes“.

   Далгрен, наприклад, описує, як одного разу довелося задля вирубки двох гектарів лісу отримати 39 дозволів. „Ми передавали документи з однієї інстанції до іншої, сумлінно збираючи всі необхідні підписи. Кульмінацією (хоча і не останнім етапом) став підпис прем’єр-міністра Примакова. Потім цей папір повернувся до нас, повторюючи при цьому свій шлях у всіх кабінетах, лише у зворотному порядку. Але ми зарано розслабилися, отримавши пакет документів. На ділянці все ще росли дерева, які необхідно було вирубати – звісно, отримавши на це спеціальний дозвіл. Хто ж знав, що отримати дозвіл на вирубання дерев, які ростуть у лісі, який відниніформально не існує, неможливо? Утримуючись від оцінок, зауважу: певна різниця між російською і західною логікою об’єктивно існує“, – дипломатично написав Далгрен. Ситуацію врятував спонсорський дар на фінансування дитячого спорту, проблематикою якого займався віце-губернатор Михайло Мень.

   Протягом довгих років Далгрен домагався зустрічі шефа фірми Інгвара Кампрада з Володимиром Путіним. Він сподівався, що це відкриє багато дверей. Кампрад написав Путіну особистого листа німецькою мовою, який російський президент справді прочитав, але переговори з шефом IKEA переклав на плечі віце-прем’єра Жукова. „І знову я опинився поміж людей, з якими можна було обговорити можливість зустрічі Капрада з Путіним. Один з присутніх сказав по-російськи, що IKEA навряд чи захоче зустрічатися з Путіним. Я поцікавився, чому? Не знаю, чи вони говорили серйозно або жартували, але відповідь була такою: ,IKEA ж на всьому економить, а за нашим таксометром зустріч з Путіним коштуватиме п’ять-десять мільйонів доларів, які ви ніколи не заплатите‘. Інстинктивно я відчув, що, мабуть, буде краще не продовжувати розмову на цю тему і нічого не відповів“, – наводить Далгрен у книзі, яка мала б навесні вийти друком і російською мовою.   Повеселяться і ті москвичі, яким сидить у печінках дружина московського мера Юрія Лужкова Олена Батуріна. Колишній шеф російської IKEA описує ситуацію, коли він вів переговори з однією з її фірм щодо постачання пластикових меблів, як раптом до кабінету зайшла Батуріна. „Вона ввійшла у кабінет посеред розмови і, не представляючись, заявила, що якщо ми збираємось закуповувати продукцію одногоз її підприємств, то це слід робити на її умовах. Умови ці виявились за межами розумного і були абсолютно неприйнятними. Потім нам казали, що ця розбіжність зіграла роль червоної шматини в наших наступних переговорах з її чоловіком стосовно будівництва IKEA на Кутузовському проспекті. Досі не можу повірити, що це може бути правдою“, – пише Далгрен.

   Без хабарів, зате з компроматом

   Однак одночасно з тим з’явилися повідомлення про те, що не все було так однозначно з безкомпромісною позицією фірми IKEA стосовно корупції в Росії. За тиждень до оприлюднення уривків з книги Леннарта Далгрена два топ-менеджери компанії – Пер Кауфманн і Стефан Гросс – були звільнені, оскільки знали про те, що їхній турецький підрядник давав хабарі для того, щоб отримати від держорганів Санкт-Петербурга дозвіл на діяльність одного з магазинів. І в цьому другому найбільшому місті Росії IKEA зіштовхнулась з проблемами. Її величезний комплекс „МЕГА-Парнас“ місцева енергопостачальна компанія відмовилась підключити до мережі. Начебто виключно через технічні проблеми. Неофіційно IKEA дізналась розмір суми, яку мала передати людям, пов’язаним із керівництвом мерії. Компанія відмовилась і обладнала магазин генераторами для виробництва електрики. Шведська фірма цей крок презентувала як приклад безкомпромісної боротьби з корупцією і небажання піддаватись шантажу. Як виявилось нині, у той самий час, коли Пер Кауфман закликав до принципової позиції у питанні корупції, він схвалив надання хабара посередництвом турецького підрядника. Можливо і тому, що, як з’ясувалось, їхній інший постачальник, який купував паливо для генераторів, також давав хабарі нафтопереробній компанії і видатки компенсував продажем IKEA нафти за завищеними цінами.

   Більше того, з’ясувалось, що у боротьбі проти корумпованих чиновників і різних пов’язаних з ними підприємців, шведські менеджери використовували методи, які у рідній країні ніколи собі не дозволили б. Дійсно, за допомогою не дуже етичних способів IKEA намагалась вирішити спір з мільйонером Вадимом Мошковичем, який відмовлявся продати компанії ділянку для розширення одного з магазинів фірми. Шведське видання „Expressen“ з’ясувало, що топ-менеджери замовили послуги „консалтингової фірми“, яка мала знайти компрометуючі матеріали для „пом’якшення“ позиції Мошковича. У компанії навіть існувало спеціальне відділення, яке займалось контактами з міліцією, Кремлем і „незалежними інформагентствами“. До шведської газети також дістались документи, в яких „неприятелями“ значились самарський губернатор Володимир Артяков і його дружина Тетяна, яка має у місті великі комерційні інтереси. IKEA також збирала матеріали на самарського мера Віктора Тархова, який у згаданих документах називається „колишнім кримінальником, що має дуже добрі зв’язки з організованою злочинністю“. Слід зазначити, що це підтверджують і інші джерела, і що Тархов, якому належить декілька меблевих салонів, точно не належав до прихильників IKEA.

   Ситуативні справи

   Як зазначив у своєму блозі „The Russia Monitor“ американський юрист Джессі Хіт, який живе у Москві, цікавим у цій справі є те, що всі вплутані у скандал менеджери є шведами. Це, на його думку, вказує на те, що корупція є не стільки культурним феноменом, скільки ситуативним. І що навіть „гіперетичні“ скандинави не мають імунітету проти корупційного середовища.