Ukraiński Żurnal - 4/2010

Як виконують наказ президента Росії...

(Скачати весь номер: 4/2010 [PDF, 2.6 Mb])

   Текст: Михайло Косенко, Краснодар

 

   На початку березня в Краснодарі пройшов щорічний семінар-нарада суддів Краснодарського краю, присвячений підсумкам 2009 року. На ньому були оприлюднені такі дані: за корупційні злочини у краї торік було засуджено 758 осіб. На перший погляд, цифра показує, що боротьба з корупцією, проголошена президентом Медведєвим, справді йде, тим більше, щопоказник засуджених перевищує дані за 2008 рік.

 

   До кримінальної відповідальності в Краснодарському краї за отримання хабара торік притягнуто 112 осіб, а за давання хабара – 99 (тобто не набагато менше). За шахрайство з використанням службового становища було засуджено 378 осіб. Однак кого судили за корупцію і про які суми хабарів йшлося в переважній більшості випадків? Ось що каже офіційна статистика: 27 % засуджених – працівники охорони здоров’я, 21 % – викладачі навчальних закладів, 18 % – співробітники міліції, ще 15 % – муніципальні службовці. У справах найчастіше фігурують суми від 500 до 1000 рублів (приблизно 16–35 доларів).

   На Кубані існують чіткі цінники за складання заліку, іспиту, захист курсової роботи. Про хабарництво міліціонерів, особливо даішників, не писав хіба лінивий. Про суддів кажуть, що беруть вони гроші від обидвох сторін процесу, а вирок часто виносять на користь тієї сторони, яка дала більше. І дискусія в судових колах іде не з приводу„брати чи не брати“, а „чи віддавати тому, хто програв?“

   Та все ж, знаючи, в яких будинках живуть і на яких авто їздять міліціонери чи судді, і знаючи величину їхньої заробітної плати, сумніваєшся у тому, що середній розмір хабара становить 20 доларів.

   У „глибинці“ життя в Краснодарському краї все більш нагадує феодальний устрій: є пан-хазяїн, який може як належати до офіційної влади, так і не обіймати жодних формальних посад, але якому належать земля та підприємства, і є люди, що працюють за безцінь на хазяїна. Коли недавно хтось вкрав кілька корів з череди, що належить одному з таких авторитетів, то міліціонерів, що негайно прибули зі „шмоном“ у те село, було набагато більше, ніж коли вони приїздять на якийсь важкий злочин. Наступного дня худоба була вже на місці, спокійно ремиґаючи в корівнику господаря. Або випадок, коли у хазяїна згоріла скирта соломи, місцевий хлопчак це побачив і побіг повідомити міліцію, але там він чомусь зізнався, нібито підпалив її сам. Потім був суд, i матері хлопчака присудили щомісяця з зарплати вираховувати певну суму аж до повного відшкодування

вартості соломи.

   Час від часу в крайових ЗМІ з’являються і повідомлення про гучніші корупційні судові процеси за участю посадовців більш високого рівня. Але дивно, що таким процесам частіше всього передує ряд критичних публікацій у підконтрольних владі газетах – а інших тут немає – про таких управлінців. Тобто створюється громадська думка проти цієї людини, яка вже наперед визнається нечесною.

   Та, напевне, найгучнішим корупційним скандалом на Кубані в 2009 році, розголос про який пройшов по всій Росії, стало звернення колишнього майора міліції з Новоросійська Олексія Димовського до прем’єра Володимира Путіна, опубліковане в Інтернеті. Про його звинувачення проти високих міліцейських чинів, про пресинг з їх сторони, про шквал підтримки з боку колег – щоправда, не офіційний, а в Інтернеті, – писалося багато. Та знову постають запитання: чому відомості про 26 тис. рублів (десь 860 доларів, мізерна сума!), нібито витрачені „нецільово“ Димовським, спливли лише після бунту міліціонера? Чому його реєстрацію за місцем проживання визнано недійсною теж після виступу, з тієї причини, що будівля, де його зареєстровано, визнана „нежитловою спорудою“? А правозахисника Вадима Карастельова, що захищає інтереси Димовського, в кінці лютого побили ногами, руками та палицями біля його дому…

   Є стара російська приповідка: „Хто вкрав три колоски, сидить у тюрмі, а хто вкрав мільйони, засідає в Думі“. Поки що задекларована на найвищих щаблях влади боротьба з корупцією залишається декларацією, і, на жаль, немає підстав сподіватись, що ситуація скоро зміниться на краще.