Ukraiński Żurnal - 4/2010

Корупційна механіка України

(Скачати весь номер: 4/2010 [PDF, 2.6 Mb])

   Текст: Богдана Костюк, Київ

 

   Головний виклик, перед яким опинились новий президент України та його команда – стабілізація політичної та економічної систем держави. При цьому варто зрозуміти, що стабілізація без викорінення корупції, неможлива de facto. Тому що є не стільки фактом, скільки фактором, ба навіть механізмом існування економічної і політичної систем країни.

 

   „Політична та економічна стабілізація України передбачає конституційну реформу, укріплення влади закону, … встановлення соціальної ринкової економіки та боротьбу з корупцією“, – мовиться у резолюції Європейського парламенту від 25 лютого 2010 року щодо ситуації в Україні. Це не перша і, вочевидь, не остання резолюція, яка стосується України. Але ні Європарламент, ні Єврокомісія поки що нічого не можуть вдіяти саме з українською корупцією. За словами політолога Ігоря Лосєва, „корупція в Україні перетворилась на складову її політичної та економічної системи, без участі у корупційних схемах в Україні неможливий розвиток бізнесу та участь у політичних розкладах“.

 

   „Друзям – усе. Іншим – закон“?

   Прикладів безліч, їх наводять українські мас-медіа, щодня повідомляючи користувачів своєї інформації про арешти чиновників у момент передачі хабара, про тіньові схеми відчуження у селян землі та розпаювання величезних земельних масивів тощо. Також журналісти можуть розповісти про те, як у режимі off records у кулуарах Верховної Ради та різних міських рад той чи інший бізнесмен чи депутат зізнавався, якого розміру валізку з грошима віддав для того, аби зайняти нинішнє своє місце у парламенті чи в органах місцевої влади. Оператори телевізійних каналів можуть показати чималу кількість відзнятих ними конфліктів (бійки, перекриті магістралі, криваві розбори) довкола незаконного продажу комунальних земель у Києві чи будь-якому іншому місті України, що призводить до знищення історичних та архітектурних пам’яток (якщо „прихвачений“ шмат землі знаходиться у центрі) або ж примусового виселення городян (якщо руйнуються старі житлові будинки для розбудови на їхньому місці офісних чи торговельних центрів). Народний депутат України, член тимчасової парламентської комісії з вивчення зловживань київською владою Кирило Куликов охоче розповідає журналістам про оці самі зловживання: „В історичному центрі Києва без належних громадських слухань та аукціонних торгів продається земельна ділянка. На ній може бути розташоване, наприклад, посольство, або ж житловий будинок. Про торги широкій громадськості нічого не відомо, тож можна уявити шок мешканців будинку і кварталу, коли просто перед їхнім будинкомставиться паркан і здоровані у камуфляжі або у спортивних костюмах починають командувати новоприбулим будівельникам, що ламати і що будувати… Городяни кидаються до районних властей. Потім до міських – і з’ясовують, що за їхньої згоди (якої вони насправді не давали) сквер біля будинку „оновлюється“, на його території буде розміщено ресторан з підземним паркінгом чи щось подібно розкішне… Це не просто порушення законів, це чистісінька корупція, оскільки ділянка землі продається або за хабар, або своїй людині – міський бюджет грошей не отримує, хоча можна уявити, скільки насправді коштує київська земля!“.

 

   Земельна мафія

   До речі, скандал із продажем земельних ділянок, на яких у Києві розташовані Посольства Чехії та Австрії, досі триває: чеські та австрійські дипломати так і не отримали пояснень, чому Київрада – ні сіло ні впало – проголосувала віддати на продаж ці ділянки землі, не подивившись, що на них розташовано! „Отак потихеньку поміж своїми, поміж потрібними людьми і розкрадається земля. І уже київські корупційні схеми ми бачимо в Одесі, Харкові, Донецьку, Запоріжжі! А Крим?! Там незабаром не залишиться вільного квадратного сантиметра території поблизу моря, там теж поміж своїми поділено унікальні кримські землі, постраждали і Лівадійський парк, і Нікітський ботанічний сад, і виноградники, що на них вирощують спеціальні сорти винограду для виноробства“, – бідкається народний депутат України Василь Кисельов, корінний кримчанин.

   Академік Анатолій Гальчинський стверджує: „Корупція у земельних відносинах призвела до появи та укріплення так званої “земельної мафії”, серед її членів – представники усіх без винятку парламентських фракцій, плюс депутати обласних, місцевих і районних рад. Останні, до речі, знаючи інтерес до землі з боку багатих українців, часто самі започатковують корупційні схеми і процеси нелегального продажу землі на своїй території.

   Друга мафія, яка процвітає в Україні – це та, яка виросла з рекету 1990-х років, легалізувалась, утримує окремі партії і фракції у різних органах влади, має своїх людей в урядових інституціях тощо. Це вчорашній криміналітет, злодії у законі, класична американська мафія 1930-х років. Але якщо у США знайшлися сили, котрі спільними зусиллями, цілком легально, за законом придушили і побороли Аль Капоне і компанію – в Україні на сьогодні я таких сил не бачу. І нехай пробачать мені наші правоохоронці та працівники прокуратури, які намагаються у більшості своїй працювати чесно – вони пасуть задніх у боротьбі з корупцією і на найвищому – державному – рівні, і на рівні вуличному…“.

   Депутат Куликов вважає, що правоохоронні органи в Україні спеціально поставлені в такі умови, коли „треба виживати, про які вже успіхи у боротьбі з корупцією та злочинністю можна говорити!“.

 

   „Суворий закон, але закон“

   Політика, точніше політика українська – це особливий світ, в якому співіснують або ж співпрацюють мафіозі та олігархи. Якщо, скажімо, на доброго товариша котрогось з народних обранців „наїхали“ бандити або й правоохоронці, обранець пожаліється на тих або тих колезі по парламенту чи по міській раді. Попросить: „Слухай, ти там зателефонуй, кому треба, у вашому районі, а я з тобою розрахуюсь, як належить!“. „Розрахуватись“ можна по-різному: від лобіювання, на прохання колеги, певного законопроекту, виділення без аукціону земельної ділянки, і аж до винагороди у вигляді дорогого подарунку на Різдво, Великдень чи день народження. „Найпопулярніше – це підтримка законопроекту, лобіювання на законодавчому рівні України або області (міста, району) тієї чи іншої галузі економіки, того чи іншого бізнесу тощо. Так, це корупція, і корупційні схеми охопили всі рівні політичного та економічного життя України, а от як їх позбутись? Конкретного рецепту у час кризи нема“, – констатує фінансист Олександр Савченко. За його словами, фінансова система України також потерпає від корупції, хоча корупційні схеми, корупційні механізми у банківсько-фінансовому секторі довести досить складно. Бо ж законодавство, яке регулює фінансову складову економіки України, досить заплутане, і у результаті невеликі за обсягом фінансування і кредитування банки ризикують втратити свої позиції на українському ринку.

   До того ж, як каже Савченко, „чинне законодавство України захищає потужні банки, представлені на нашому ринку – серед них половина банків з іноземним капіталом, це фактично представництва цих іноземних банків в Україні. Вітчизняні ж банки особливих преференцій, у порівнянні з іноземними, не мають, от і доводиться ,крутитись‘“.  „Крутитись“ доводиться і банкам, і їхнім клієнтам, адже криза серйозно зачепила статки і перших, і других. А законодавство, яке  український парламент мав би ухвалювати задля подолання наслідків кризи, парламентарями ж часто блокується. Або ж закони ухвалюються у тому вигляді, в якому вигідно окремим фінансово-промисловим групам, як це було із законами для підтримки металургії, вугільної галузі; при розгляді змін до закону „Про тендерну діяльність“. За словами академіка Анатолія Гальчинського, „має місце ,замилювання очей‘: на камеру або диктофон народні депутати охочерозповідатимуть про ухвалення того чи іншого закону через важливість підтримати ту чи іншу економічну галузь – але, уважно прочитавши текст закону, ви розумієте: ідеться про підтримку і преференції тієї чи іншої бізнес-групи. І не лише у мене особисто, а й у багатьох економістів і правників складається враження, що українське законодавство створюється для захисту інтересів певних фінансово-промислових (чи олігархічних) груп, що вже робить наше законодавство корупційним, і фактично монтує корупцію у законодавство та економічну системудержави“.

 

   „Хто не ризикує –   той не п’є шампанське“

   Цей вислів один із моїх колег-журналістів повторює щоразу, як хтось з Генеральної прокуратури, Міністерства внутрішніх справ чи Контрольно-ревізійного управління України оголошує про арешт чиновника чи бізнесмена у момент передачі хабара. Ну, взяли людину на гарячому. Посадили у камеру попереднього ув’язнення – і щоз того?! За кілька днів чи тижнів обвинуваченого найчастіше відпускають під підписку про невиїзд, або ж узагалі звільняють через відсутність складу злочину… І ми так ніколи і не дізнаємось, яким чином і за які кошти прокуратура „розвалила“ справи по хабарництву мерів міст Вишневе і Ніжин; скільки коштувало депутатам Одеської обласної ради та парламенту Кримської Автономії „відмазати“ від покарання своїх дітей, які, перебуваючи у нетверезому стані, керували дорогими автівками і збили на смерть перехожих. Наприклад, звинувачений у наїзді на пішохода колишній Київський міський голова, нині депутат Верховної Ради України Олександр Омельченко у камері жодного дня не відсидів – але купив будинок родині загиблого і надав фінансову допомогу родині збитого пішохода.

    Про „золоту молодь“ України за кермом можна писати кримінальні романи: п’ють – сідають за кермо вельми дорогих іноземних машин – збивають – втікають з місця дорожньо-транспортної пригоди – батьки відкупляються. Кримінал, склад злочину – присутні, покарання – зась! Замість покарання сидять у дорогих ресторанах, п’ють шампанське і взагалі радіють життю. Ну, так, збили якогось пацана – ну, з ким не трапляється…

    „Вседозволеність, аморальність, відсутність контролю за діями влади і владоможців – джерело і механізм подальшого збільшення рівня корупції в Україні. Коли ви, щоб потрапити до лікаря й отримати адекватне вашій проблемі лікування, даруєте лікареві конвертик з грошима або коробку цукерок – ви включаєтесь у низову корупційну схему. Коли парламент ухвалює закон, яким корупція підтримується на державному рівні, а ви мовчите і не висловлюєте своєї негативної оцінки діям вищого законодавчого органу влади – ви підтримуєте корупцію на державному рівні. Доки суспільство не перестане апатично і байдужо спостерігати за корупцією – боротися з нею неможливо“, – каже голова Громадського комітету захисту національних інтересів України Олексій Толкачов. А мені пригадується Ернст Гемінвей: „Бійся байдужих – за їхньої мовчазної згоди у світі існують ненависть і зло…“.