Ukraiński Żurnal - 4/2010
МВФ і українська „творча бухгалтерія“
(Скачати весь номер: 4/2010 [PDF, 2.6 Mb])Текст: Олександр Жолудь, Київ
Криза в Україні почалася доволі раптово, хоча про дисбаланси говорили за певний час до її початку. Перша половина 2008 року запам’яталася суттєвим зростанням як доходів так і видатків, стрімким розвитком банківської системи та галопуючою інфляцією. Проблем з поверненням кредитів банки не боялися...
У травні 2008-го індекс споживчих цін (найчастіше вживане мірило інфляції) сягнув понад 30%. Незважаючи на таку інфляцію, реальні доходи не лише не скорочувалися, а навпаки – зростали. До того ж, темпами іноді до 20 % росту. Частково це пояснювалося зовнішнім попитом на основні товари українського експорту – метали, хімію, продукцію машинобудування. Світові ціни на ці товари шалено росли разом із цінами на нафту та інші ресурси. Важливим також був приток іноземного капіталу в Україну, особливо в банківську сферу. Банки боролися за клієнтів, вважаючи, що зараз головним є застовпити ту чи іншу нішу на ринку, навіть якщо це збитково. Проблем з поверненням кредитів банки не боялися – впродовж трьох докризових років сума виданих населенню кредитів подвоювалася щороку.
Все змінилося майже миттєво у ІІ півріччі 2008 року. Вже у серпні металургійні заводи не могли знайти клієнтів і працювали на склад. Те саме стосувалося і інших експортерів. Водночас, імпорт споживчих товарів, зокрема автомобілів та побутової техніки залишався значним. Зупинка притоку капіталів на всі ринки, що розвиваються, зокрема і український, призвела до суттєвого розриву між обсягами валюти, що надходять та що витрачаються. Це, у свою чергу, сприяло стрімкій девальвації.
Тож криза одночасно вдарила по різних економічних показниках і їхній взаємний вплив посилив негативні наслідки кризи. Падіння попиту на український експорт призвело до меншої зайнятості та зниження зарплат, а також до зменшення платежів до бюджету. Девальвація не змогла допомогти експорту, бо різко скоротився попит поза залежністю від ціни. Водночас вона вдарила по тих, хто брав кредити у валюті, у той час як основні джерела доходів були у гривні (в кінці жовтня 2008 р. стався стрибок курсу долара з 5 гривень до 9–10 грн. лише за кілька днів). Банки, які активно нарощували кредитування за рахунок залучених назовні коштів, стикнулися з тим, що люди перестали платити по кредитах, а зовнішнє кредитування зупинилося. У банків, що користувалися залученими на короткий термін грошима, почалися проблеми з виплатою депозитів. Це призвело до загальної паніки серед вкладників і змусило Нацбанк тимчасово заборонити видачу вкладів. Проте частина депозитів, які люди встигли забрати, ринула на ринок – на купівлю речейтривалого користування, що надалі роздувало імпорт, або на купівлю валюти, що призводило до подальшої девальвації.
Як „гасили пожежі“
Національний банк не очікував настільки значної і тривалої кризи. На початку він то утримувався від активних дій, то займався „гасінням пожеж“ за допомогою видачі грошей комерційним банкам. Банки, в свою чергу, значну частину отриманих від НБУ коштів спрямовували на купівлю валюти, що додатково ослаблювало гривню. З часом Нацбанку вдалося перекрити основні можливості нецільового використання коштів, але це частково було зроблено простим рішенням взагалі не давати кошти банкам – без розбору, наскільки ці кошти банку потрібні.
В 2009 році, коли стало зрозуміло, що криза не мине, „як роса на сонці“, НБУ поставив собі за основну мету стабілізацію ситуації зі стабільністю гривні – як зовнішньої, тобто курсової, так і внутрішньої – зменшення інфляції. Вторинною метою була підтримка банківської системи та допомога бюджету. Нацбанку вдалося стабілізувати курс та, за допомогою власних резервів і коштів МВФ, до помогти приватним банкам і підприємствам виплатити частину зовнішніх боргів. Поки що в Україні не відбулося жодного значного дефолту по зовнішніх запозиченнях, хоча значну частину боргів переоформили на виплату у майбутні роки – це свідчить про те, що ризики ще залишилися.
Часто запитують: чи треба було Україні позичати кошти у МВФ? По-перше, навіть без цього кредиту пост фактум ми бачимо, що власних резервів вистачило б. По-друге, ми бачимо допомогу приватним компаніям-боржникам за державний кошт, бо вони виплачують свої приватні борги за рахунок нових державних боргів, які врешті-решт повертати всім українцям. Але за цифрами тут трохи забувають про психологію. Так, переоформлення зовнішніх боргів склало у 2009 році 82 % від планованої суми виплат, але чи були б кредитори настільки поблажливі без знання про те, що Україні допоможе МВФ? Населення збільшило свої запаси валюти за рік на 9,6 млрд. дол. навіть за наявності програми допомоги. Без неї ми б мали зовсім інший обмінний курс і іншу ситуацію з боргами. Тому допомога МВФ була потрібна.
Економіка перед виборами
Основною стратегічною помилкою уряду було продовження виконання бюджету на 2009 рік, у якому було закладено нереалістично високі доходи. Вже у І кварталі було зрозуміло, що прогноз росту ВВП на 0,4 %, який використовувався для розрахунку доходів є нереальним. Проте, 2009 рік – рік виборів і прем’єр-міністр, як кандидат у президенти, не могла допустити звинувачень у скороченні видатків бюджету. Основні видатки бюджету – поточні платежі. У 2009 році, за попередніми даними, вони склали 93% зведеного бюджету. У структурі поточних витрат можна виділити дві найбільші групи: оплата праці працівників бюджетних організацій – 28 % витрат, і субсидії та поточні трансферти – 36 % витрат. Враховуючи, що в трансфертах основну вагу мають перерахування на покриття дефіциту державного пенсійного фонду та інші незнижувані виплати, практично неможливо зробити скорочення даних статей.
Одна з основних проблем, що постає перед будь-яким українським урядом – як обійти виплати всіляких існуючих пільг та не порушити закон. Загальна сума виплат за всіма пільгами становить, за оцінками експертів, більше трьох річних бюджетів. У той же час Конституційний Суд неодноразово визнавав незаконними обмеження на виплати з тих чи інших статей бюджету, тому що за конституцією заборонено зниження соціальних стандартів. Виконання бюджету–2009 – безумовне досягнення уряду. Через брак коштів, викликаний падінням ВВП, необхідно було шукати інші шляхи наповнення бюджету. Такими методами стали в першу чергу авансові податкові платежі і не повернення податку на додану вартість (ПДВ) експортерам. Також було дещо збільшено акциз на нафтопродукти і тютюнові вироби.
Однак цього наповнення бюджету не вистачало для покриття витрат, тому зростав дефіцит. Дефіцит бюджету, за офіційно озвученою статистикою, в 2009 році склав трохи більше трьох відсотків. Це пов’язано із записом коштів, отриманих від МВФ, у доходи бюджету, а також з іншою „творчою бухгалтерією“. Реальний дефіцит склав близько 8 %, не враховуючи націоналізацію банків.
У 2010 році ситуація у реальному секторі економіки, схоже, виправляється на краще. Зростає промислове виробництво; за прогнозами, матимемо зростання доходів від експорту та піднесення економіки. Водночас залишаються і проблеми – зовнішні борги, дефіцит бюджету, високий рівень безробіття та необхідність підвищення тарифів на газ. Цей рік має стати початком виходу з кризи, але виходу дуже поступового і не гарантованого на всі 100 %.
