Ukraiński Żurnal - 4/2010

Тарас Федюк із книги „Горище“ (Факт, 2009)

***

поміж мотлоху бозна-яких часів

головою – у бляху – нема куди вище

павутинням засновані губи – мовчанням слів

починається темне горище

за плечима гойдаються сходи які пробіг

поверхи що один від одного були світліші

ось тепер темнота важка і нікого немає всіх

і нікому не доведи цієї такої тиші

це у вічному пошуку – вище і вище – мети

це в безжалісному проминанні вітражів де золото княже

ти приходиш нарешті: залізні двері і ти

а далі як скаже скрип і як свічка скаже

як скаже розбите об чорні крокви плече

як скаже мотузка що на бантині свище…

вже немає у свічці воску і пальці пече

ти прийшов ти стоїш ти шепочеш у пальці: гори ще…

***

згасаюче небо і степ і цвинтар медовий

і в дунаї черешні такі чорні що – перехрестись

і якщо не європа то щонайменше Молдова

на спині бика цілуючи прірву пливе кудись

циган грає в карти мов на цимбалах обличчя – морок

його кінь в долині як чистий злочин блищить вода

і схиляє шию до водопою цей звір – вівторок

і дзвенить намистами ця звірюка ця середа

і село біліє сухе солоне як шнур тарані

і міняє циган на сон циганський свої тузи

лиш далеко дуже в татарбунарах чи в Акермані

у глухомані але про це вже інші рази

***

пальці залити воском

і кров’ю – твоя борода

ти ходиш по водах босий

і ногу коле звізда

ти чорну гортаєш книгу

з південним на ній хрестом

губами солодку фігу

тримаєш і світ – перстом

ти хочеш / не хочеш вчити

хто хоче / не хоче – тих

оливкові темні віти

і риба і хліб на них

пісками женеш витію

і варту – піском – важку

надію воскреснуть в неділю

ти маєш неабияку

і ті що рибу хапали

і хліб роздирали – вони

наїлися дякували

виходило: „розіпни“

не лячний для тебе список

цвяхів у тіло твоє

ти віруєш: стражник списом

тебе на хресті доб’є

***

мені вже не до того що тобі

сніги літають сині і рябі

і слово проторочене в гульбі

вертається матерією вкрите –

його вже можна і не говорити

ти ще не розумієш: ти мені

для того щоб набрати рятівні

дві цифри в телефоні навесні

коли загострюються: дощ над Романії

бруньки на кленах і шизофренії

і мордочка в аптечному вікні

ти подивись у дзеркало: жива

пощо тобі про авторські права

нотаріус колеги раз чи два

і цей в халаті білому з ножами

й обличчям наче ґудзик від піжами

відкрита закривається глава.

й не здумай. ти лишаєшся жива.