Ukraiński Żurnal - 5/2010
Сергій Воронов: „Українці не уявляють, які таємниці ховаються на дні Чорного моря“
(Скачати весь номер: 5/2010 [PDF, 3 Mb])Розмовляла: Богдана Костюк, Київ
Ця розмова з науковцем – керівником підводної археологічної експедиції НАНУ Сергієм Вороновим – вийшла далеко за межі запланованої теми. Хоч і тема була просто фантастична: українці знайшли уламки легендарного британського фрегата „Чорний принц“! Судно затонуло під час однієї з найжорстокіших бур у листопаді 1854 року, разом із ще понад 50 кораблями – учасниками Кримської кампанії. На борту „Принца“ нібито знаходились діжки з золотом і сріблом – зарплатня Британського експедиційного корпусу. Відтоді уламки корабля шукали науковці, „чорні археологи“, авантюристи, сподіваючись на багату здобич. Влітку 2009 року випадково знайдено уламки „Принца“, але без скарбів.
Чим цікавий легендарний фрегат Британського корпусу „Чорний принц“?
Про цей корабель відомо майже все – „Принц“ входив до серії великих однотипних пароплавів, побудованих для пасажирських рейсів на лінії Великобританія–Австралія. Під час Кримської кампанії 1854 року фрегат було „тимчасово вилучено“для перевезення людей та вантажів. Чи не єдиною „білою плямою“ в історії цього судна було те, що до останнього часу місце його знаходження на чорноморському дні залишалося невідомим. У той жахливий шторм (листопад 1854 р.) поблизу Севастополя затонуло понад 50 кораблів союзницького флоту, з них 16 – включно з „Принцем“ – на зовнішньому рейді Балаклавської бухти. При тому, що були сотні свідків, які з берега спостерігали за загибеллю кораблів, десятки добровольців, які ризикували своїм життям і рятували потопаючих моряків, що навіть кілька художників зафіксували саму бурю і загибель красеня фрегата – його не знайшли. Завдяки легендам і переказам про скарби, які у бочках перевозив „Принц“, йогошукали понад 150 років і науковці, і авантюристи, і „чорні археологи“…
Чи можете відкрити таємницю – де ж оті легендарні скарби?!
А їх за тиждень до загибелі „Принц“ розвантажив у Константинополі (Стамбулі), де знаходився штаб суперінтенданта Британських експедиційних військ. Тож до Криму – у зону бойових дій – фрегат прийшов „порожняком“. Але наша експедиція знайшла якраз деякі речі, які знаходились на борту „Принца“, і які самі по собі вже є скарбом: це – уламки посуду і медичного скла, якір і гвинт, велика кількість зброї тієї доби. Мипідняли деякі речі ще влітку 2009 року і передали на дослідження у наукову лабораторію в Київ. Після тривалих досліджень, з використанням сучасних технологій, науковці підтвердили приналежність цих предметів легендарному „Принцу“. Нині ми ведемо переговори з Великобританією, чиї науковці та водолази не проти спільної експедиції і подальших досліджень.
Фактично, ви – людина, яка започаткувала в археології України новий напрямок: підводну археологію. Ви співпрацюєте з американським дослідником глибин Робертом Баллардом, з європейськими та японськими археологами-підводниками. Які ви бачите перспективи досліджень підводних скарбів України?
Ви абсолютно вірно назвали те, що знаходиться під водою, скарбами. Незалежно від матеріальної цінності, це – скарби, які дозволяють вивчати історію України. Є люди, які з ностальгією згадують СРСР, а є ті, хто той період історії ненавидить. Для когось найважливішою сторінкою історії України є козаччина, а дехто перегорне цю сторінку. Але, незалежно від приватних поглядів на українську історію, це все – наша історія. Наше минуле. І для мене неважливо, чи я вивчаю візантійське судно, козацьку „чайку“ чи радянський торпедний катер – для мене це все історія моєї країни, а отже, і моя історія. На сьогодні, Україна як морська держава пройшла тойшлях, який інші країни – Італія, Німеччина, США чи Японія – проходили значно раніше, років 15 тому. Нарешті Україна вийшла на шлях використання при підводних археологічних дослідженнях спеціальної техніки – телекерованих підводних апаратів, так званих підводних роботів-розвідників. Уже другий рік ми не орендуємо й не використовуємо імпортну техніку: ми працюємо з підводними роботами, зробленими в Миколаєві. Безумовно, це головне досягнення нашої підводної археології, бо ми стали на один рівень з розвиненими державами. І я вже не кажу про те, які унікальні знахідки ми знайшли завдяки підводним розвідникам. Українці навіть не уявляють, які унікальні речі ховає Чорне море, якими є його таємниці!
А чим ще ви з колегами займаєтесь у нинішній археологічний сезон?
Ми відкрили ще одну таємницю – загибель у 1982 році військового гелікоптера, який базувався на борту крейсера-авіаносця „Київ“ (Північний флот СРСР). Під час навчального занурення українського робота-підводника „Софокла“ (до речі, це фактично брат-близнюк знаменитого американського „Геркулеса“, який знайшов на дні Атлантики „Титанік“) на глибині 1660 м у Чорному морі ми знайшли уламки вертольота з тілом пілота у кабіні. І за допомогою російських істориків ми виявили нарешті, хто похований на гелікоптері: прізвище, військове звання. Адже аварія гелікоптера – це надзвичайна ситуація, серйозний аварійний випадок. Ось історія загибелі цього вертольоту: крейсер „Київ“ після ремонту у м.Миколаїв (1982 р.) вирушив довкола Європи у місце свого постійного базування – м. Мурманськ. На підході до територіальних вод СРСР була вказівка – провести навчальні польоти на гелікоптерах над Чорним морем. З того, що ми побачили на уламках вертольоту – щось трапилось у повітрі, щось відокремилось від літальної машини, бо гелікоптер різко впав у воду – каменем, зі швидкістю 160 км на годину – і ліг на дно на глибині1660 м. Практично, він упав миттєво, розвалюючись на очах екіпажу крейсера. На борту гелікоптера було двоє – командир та інструктор; тіло командира тоді досить швидко виявили у воді, тіло інструктора виявила вже наша експедиція кілька тижнів тому, воно так і знаходиться усередині уламків. Той гелікоптер ми виявили випадково, під час тренувального занурення робота-розвідника. Чекаємо на приїзд родичів загиблих, щоб вони побачили це місце, цей квадрат моря…
Сумна історія... І, мабуть, подібних історій чимало?
Знаєте, моряки про Чорне море кажуть: „Зле місце!“. Тут тонули, тонуть і, вочевидь, будуть тонути кораблі. І не лише кораблі: лише у роки Другої світової війни, за нашими оцінками, під водою у територіальних водах України на дні лежать близько 1500 літальних апаратів. Ось ще одна сумна історія: археологи і водолази з України, Росії і ФРН дослідили десять військових літаків Другого Рейху: деякі з них вивчали водолази, до інших опускався „Софокл“, у двох „мессершмідтах“ лежать останки екіпажів – ми вже знаємо імена цих людей, німецька сторона шукає родичів. А сліди давньої битви ми віднайшли на борту візантійського військового судна – його знайшов наш робот „Софокл“ на глибині 140 м, поблизу мису Форос (Крим). На кораблі довжиною 50 метрів на 70 відсотків збереглись дерев’яні щогли, весла; ми знайшли керамічні амфори і металевий військовий щит. Через сильну підводну течію робота на борту судна, яке ми назвали „Фороським візантійцем“, ускладнена. „Софокл“ бореться з течією, йому важко тримати курс вздовж борту. Але думаю, що „Візантієць“ розкриє нам не одну свою таємницю – а нині вже зрозуміло, що цей військовий корабель потрапив у якусь морську пастку, можливо, це був напад ворожого судна (я вважаю, що на борту відбулась бійка), або ж мало місце повстання рабів, які сиділи на веслах… І подібних таємниць вздовж українського узбережжя Чорного моря чимало!
