Ukraiński Żurnal - 5/2010

Поселення-гігант Тальянки

   Текст: Володимир Круц, Легедзине

   Поселення в Тальянках Тальнівського району Черкаської області почало досліджуватися в 1981 р. Площа найбільшого з відомих поселень трипільської культури – близько 450 га. У плані це витягнутий овал, орієнтований довгою віссю з північного заходу на південний схід. Довжина поселення близько 3 км, а ширина – в середньому 1,5 км. З 1981 по 2009 рр. на поселенні розкопані залишки 43 наземних і однієї заглибленої споруди.

    Геомагнітна зйомка, здійснена тут у 1983–1986 роках, дозволила визначити не тільки систему забудови аж до орієнтації споруд, але і їх приблизну кількість – близько 2700. План поселення є замкнутим із зовнішнього боку контуром у вигляді двох оперізуючих рядів прямокутних у плані споруд, що стоять довгими сторонами паралельно одна одній. Ряди розділяє простір шириною 70–100 м, який в основному не було забудовано. У південній частині поселення намічається ще один (третій) внутрішній ряд, паралельний першим двом, розміщений на відстані 50–70 м від другого, проте тут цей простір переважно був забудований окремими спорудами і їх групами.

   Всередині замкнутого поясу чітко читаються радіальні ряди, що йдуть від внутрішнього (другого) оперізуючого ряду до центру поселення. Внутрішня радіальна забудова в основному тяжіє до країв поселення, залишаючи в центрі вільну площу розміром близько 60 га, що служила, мабуть, місцем зборів жителів поселення і як загін для худоби на випадок небезпеки. Слід зазначити, що в межах якоперізуючих, так і радіальних рядів забудови житла розташовувалися не рівномірно, а групами – найчастіше по 4 споруди. Відстань між ними в межах групи коливається від 2 до 3 м, а між групами – від 8 до 20 м. Таке розміщення наштовхує на думку, що тут ми маємо справу з певними соціальними групами. Можливо, якщо в кожному з будинків жила одна парна сім’я, то група будинків була житлом великої сім’ї – основного господарського осередку трипільського суспільства.

   Під час розкопок залишки наземних жител виглядають як скупчення шматків обпаленої глини, змішаної з половою, що залягають на прямокутній у плані площі довжиною від 7 до 20 м і шириною від 4,5 до 6 м. Вони отримали назву „майданчики“. Виходячи з нашарувань глини та характеру її випалення, будинки реконструюються як двоповерхові споруди. Оскільки залишки печей на рівні першого поверху практично не зустрічаються, можна вважати, що він служив господарським приміщенням, а житловим був лише другий.

   Вивчаючи майданчики в Тальянках, фахівці дійшли висновку, що стіни першого поверху споруд були у вигляді дерев’яного зрубу. Що стосується стін другого поверху, то вони були полегшеними – стовпова конструкція, обплетена лозою або тріскою та обмащена з двох боків глиною. Судячи по знахідках моделей жител (Коломійщина ІІ, Рассохуватка, Ворошилівка), дахи трипільських будинків були двосхилими. За даними розкопок, вхід у житло розташовувався з торцевого боку.   На рівні другого поверху входу в житлову кімнату передували сіни, що займали 1/4 або 1/3 об’єму поверху. У протилежній стіні входу розміщувалося кругле вікно, що служило для освітлення приміщення і виведення диму (якщо топилося „по-орному“).

   Інтер’єр усіх жител в Тальянках практично однаковий. Піч розміщувалася праворуч від входу в кутку між перегородкою, що відокремлювала сіни від житлової кімнати і правою подовжньою стіною. З двох боків її оточувало припічне підвищення. Розміри пічної споруди складали близько 2×2–2,5 м. Достовірних слідівсклепінь печей дуже мало. Судячи по окремих фрагментах, можна уявити, що це був товстий (5–6 см) шар глини, спочатку намащений на дерев’яний каркас, який потім вигорів. Черені печей складалися з кількох шарів намащених глиною з домішкою не полови, а піску, що дозволяє їх чітко визначати під час розкопок. Таких шарів завтовшки від 4 до 11 см зустрічається до 4-х.

   Під протилежною входу стіною, на центральній осі споруди, розміщувалося підвищення округлої форми діаметром 1,4–1,7 м, оточене канавкою, яке інтерпретується як вівтар. Він, як і черені печей, виготовлявся з глини без домішки полови, нанесеної в декілька шарів, і підносився над рівнем підлоги на 10–12 см. Поверхня його ретельно загладжувалася, а іноді прикрашалася поглибленим орнаментом у вигляді дугоподібних стрічок з паралельних прокреслених ліній.   Уздовж всієї поздовжньої (лівою від входу) стіни знаходилося вузьке підвищення для розміщення посуду для повсякденного вжитку і тарних посудин – піфосів, в яких, ймовірно, містилося зерно й інші запаси. Під тією ж стіною навпроти печі знаходилося робоче місце – прямокутне глинобитне підвищення із кам’яною зернотеркою на поверхні. Цей інтер’єр повністю аналогічний з моделями трипільських жител з Сушківки і Попудні.

   У північно-західному секторі поселення (простір між внутрішнім оперізуючим рядом жител і коротким паралельним рядом внутрішньої забудови) був виявлений величезний овальний в плані котлован шириною 19 м і завдовжки 38 м. Можна припускати, що спочатку котлован використовувався як кар’єр, в якому, очевидно, проводилася підготовка великих об’ємів будівельного розчину для спорудження навколишніх будинків. Лесовидний суглинок тут спушувався, змішувався з половою і – оскільки для приготування розчину була потрібна велика кількість води, а найближче джерело знаходилося на відстані близько 0,5 км – замішувався після дощу.

   При виявленні лінзи пластичної глини центральна найглибша частина ями стала використовуватися як кар’єр-сховище для керамічного виробництва, тим більше, що стікаюча по пологих стінках котловану дощова вода забезпечувала необхідні умови для відстоювання глини в процесі підготовки керамічного тіста.

   В процесі розкопок були отрима- ні великі колекції матеріалів, що характеризують різноманітні аспекти життя населення, яке залишило це поселення, та свідчать про високий рівень розвитку культури і господарства (землеробства і тваринництва). Це величезні колекції кераміки, пластика, що зображає людей і тварин, моделі будинків і транспортних засобів (сани), знаряддя праці з кременя і інших порід каменя, глини, кістки, рогу, а також єдиний предмет з міді – невелике чотиригранне в перетині шило.