УЖ
Українська Čeština
Polska English
LVIV - Open to the World

Ukraiński Żurnal - 5/2010

Табачнік – моє всьо

(Скачати весь номер: 5/2010 [PDF, 3 Mb])

   Текст: Олександр Бойченко, Чернівці

 

   Старші люди пам’ятають: був колись такий президент України – Ющенко. І оце тепер хтось його десь відшукав і взяв у нього інтерв’ю. Про що можна говорити з абсолютним світовим рекордсменом за рівнем недовіри народу до президента? Коневі ясно: про духовність, соборність, консолідацію Сходу і Заходу… Ну і про Табачніка, звичайно: „Зважаючи на те, як висловлювався щодо української нації міністр Табачник (орфоепія Віктора Андрійовича. – О.Б.), зважаючи на кроки, які він здійснив у мовній політиці, – в мене виникає тривога“, – зізнається Ющенко.

 

   Взагалі-то, зважаючи на те, що український міністр освіти Табачнік називає україномовних українців „узким слоем“, а про весь незалежницький рух опору часів Другої світової війни пише: „Допустим, что где-то в Карпатах какой-то ОУНовец действительно случайно убил немецкого солдата“, – зважаючи на такі і подібні висловлювання, у мене особисто виникає зовсім не тривога, а бажання бодай на день записатися в ОУН і „случайно“ зустріти Табачніка „где-то в Карпатах“. Та вже заразом і розтривоженого Ющенка – щоб не допомагав більше ставати президентом великому тупому предметові, без якого і знаний у певних напівкримінальних колах махляр на прізвисько „Діма-Рожевий фламінго“ ніколи б не став міністром освіти.

   Не хочеться зануджувати читача етапами великого шляху професора Табачніка по смітниках української політики. Зрештою, навіть його партійні колеги не сумніваються, що головною спеціалізацією цього дешевого клоуна є не освіта, а корупція, казнокрадство і махінації з музейними цінностями. А ще (правда, колеги про це не здогадуються) – фальшивомонетництво в широкому, „андре-жідівському“ значенні цього слова. Причому, не знаю, чи, як це часто буває з дешевими клоунами, Табачнік щиро вважає свої жарти невідпорними, а чи просто має публіку за ідіотів, але ідеологічні фальшивки цього бійця невидимого фронту виразно не дружать бодай з елементарною логікою.

   Досить згадати, наприклад, його „науково обґрунтоване“ заперечення голодоморного геноциду у статті „Опоздавшие на 200 лет“. Визнавши, що „Украина потеряла в голодомор 3,5-4 миллиона населения“ і що „убыль“ українського населення „в 1937 году по отношению к 1926 году составила 20,4 %“, Табачнік раптом доходить висновку: „В царской России, равно как и в СССР, украинцев (малороссов) становилось с каждым годом все больше и больше, никакие “голодоморы” их не брали“. І не в тім печаль, що трохи дорожчий клоун не наважився б виходити на люди з такими репризами, а в тім, що далеким від ідеології, але підпорядкованим Міністерству освіти вчителям математики якось доведеться тепер пояснювати дітям, чому x – 20,4 > x. Або ось із новішого, про війну: „Переконаний, що під час Великої Вітчизняної війни не було ніякої третьої сили. Була антигітлерівська коаліція, і був гітлерівський Рейх, і його союзники-сателіти“. Ну, переконаний – має право. Цікаво інше (і дорого би я заплатив за те, щоб зрозуміти, як воно йому так у голові складається): чому на підставі згаданого переконання Табачнік хоче замінити в підручниках поняття „Друга світова війна“ на „Велика Вітчизняна“. Адже, здається, щоб війну називати великою вітчизняною, треба, щоб у ній брала участь лише велика вітчизна Табачніка. А якщо воюють, з одного боку, ціла антигітлерівська коаліція, а з іншого – Рейх та його союзники, то скрізь позамежами дешевого совкового цирку це і називається „світовою війною“. Розумієш, клоуне?

   Гаразд. Що моя ненависть до Табачніка приблизно дорівнює його ненависті до всього українського – це і так ясно. Але, крім ненависті, є ще страх. Знаєте, чого я боявся весь цей час? Я боявся, що януковичі прислухаються до протестів і знайдуть у своїх лавах іншого міністра освіти. Серйозно. Бо це б означало, що донецька братва не лише багата, нахабна і сильна, а й не така тупоголова, як я про неї думаю. Власне, це б означало, що донецькі нарешті зрозуміли психологію своїх ворогів. Когось легше купити, когось – залякати, але завжди залишиться чимало, м’яко кажучи, наївних патріотів, яких можна задурно взяти голими руками, якщо вміло зіграти на їхніх почуттях. Саме ці, м’яко кажучи, наївні патріоти і писали листи до Януковича з проханням зняти Табачніка (не плутати з „хуліганськими“ акціями: „хуліганські“ акції, звичайно, за будь-яких українських обставин є доречними).

   Я вже мовчу, що такими листами вони легітимізували неписьменного парашного шапкокрада як свого президента. Але уявімо собі, що Янукович (тільки не нагадуйте про його формальні повноваження) таки відправив би Табачніка у відставку і призначив когось „нейтрального“. Що тоді робити нашим аматорам епістолярного жанру? Дякувати шановному президентові, що ж іще. Особливо – якби він ще й вишиванку при цьому на себе нацупив. А як можна віддячити шановному президентові та цілому його законному бандформуванню? Сидіти тихо у своєму національному ґетто, коли шановний президент вирішуватиме значно – для нього і його опричників – важливіші за освіту й культуру питання.

   То чому донецькі не пожертвували дешевим Табачніком, якого самі зневажають? Не розуміють своєї вигоди? Чи розуміють, але для справжнього „пацана“ гонорважливіший за політичну доцільність? У кожному разі, є як є: на східно-західному фронті без змін, і це мене тішить. Треба визнати: у часи президентства Ющенка опозиціонер Табачнік іноді говорив правильні речі. Зокрема про те, що спроба перетворити Україну в її нинішніх кордонах на державу унітарну й одномовну може призвести до зміни самих кордонів, тобто до розколу на дві країни. Здавалося б, опинившись при владі, Табачнік мав би пам’ятати свої ж слова і розуміти, що запроваджувана ним совєтизація є такою ж неприйнятною для західних регіонів України, як українізація – для східних. На щастя для мене, він нічого не пам’ятає і вже мріє про „створення єдиного освітнього простору“ – без „голодоморів“, зате з Великою Вітчизняною війною. І доки це так, доти не вірте у щирість мого бажання зустріти його в Карпатах, бо доки це так, доти Табачнік – моє всьо. У сенсі моя надія на те, що рано чи пізно між мною і ним постане новий державний кордон.

 

Український журнал