УЖ
Українська Čeština
Polska English
LVIV - Open to the World

Ukraiński Żurnal

пропала грамота
Всі попередні номери

пропала грамота Жовтневий номер «Українського журналу» ми присвятили освіті і на початку, щиро кажучи, не розраховували, що все зведеться лише до її критики, але так уже сталося. Те, що в цій сфері не все гаразд, що її роками занедбують та ігнорують, — свідчить багато про що. Зрештою, крісло міністра освіти ніхто не отримує в подарунок, і його ніколи не займають основні політичні гравці. Це посада функціонера без впливу і без грошей. Тож не дивно, що маємо те, що маємо. Але відповідальність за такий стан справ лежить не лише на міністерствах і міністрах. Маємо власний приклад, більш ніж промовистий:
Про жалюгідний стан українського шкільництва на Словаччині говорить багато-хто. Причини зазвичай називаються найрізноманітніші. Гімназія в Пряшеві не має коштів і змушена приймати всіх, хто лише захоче — а хочуть ті, хто не має шансів потрапити деінде. Який може бути рівень такої школи, зрозуміло всім. З іншого боку, основна школа з українською мовою навчання в Удолі була (ще до минулого року) найдорожчою школою Словаччини. Сюди у перший шкільний день з’їжджалися журналісти, щоб подивитися на вісьмох привілейованих дітей. Саме тут на одну дитину виділялося найбільше коштів із держбюджету. Нині вона позицію “лідера”, на щастя, втратила, оскільки кількість дітей збільшується і тому кошти в перерахунку на одну дитину не такі високі, як були кілька років тому. Виникає запитання, як це можливо, що в маленькому селі вдалося те, що не вдається в Пряшеві, де зосереджена чи не вся українська еліта Словаччини?
Докладніше про стан українського шкільництва на Пряшівщині довідаєтеся зі статей Юрія Бачі та Марії Чіжмар. А гостем номеру стала Люба Бабота, яку ми запросили до розмови про стан україністики в Пряшеві. Пропонуємо не залишити поза увагою статтю Марка Сирника про Українське шкільництво Польщі в роки німецької окупації, де автор, між іншим, стверджує, що «те, що було створено після 1952 року, і що є нині, поступається освітнім стандартам міжвоєнного часу і, тим більше, періоду 1939-1944 років». Не забули ми й про реформи на Словаччині та про «клоуна» польського шкільництва Романа Ґєртиха — єдиного міністра освіти, ім’я якого знає чи не кожен європеєць.
Цей номер ми віддавали до друку за кілька днів до виборів. Коли ви його отримаєте, вже будуть відомі результати політичних змагань на Україні. Тому рубрику «З Краю» нам довелося присвятити радше історії виборчого процесу в Україні, аніж останнім подіям, які втрачають актуальність буквально впродовж кількох годин. До того ж післявиборчі процеси можуть виявитися набагато цікавішими від передвиборчих, і про них вже з наступного номера ми вас інформуватимемо. А наразі — всього найкращого.


Скачати повну версію: 10/2007 [PDF, 3 Mb]



Статті в номері:
вдома на чужині

гості

тема

з краю

культревю



Всі попередні номери
Український журнал