Ukraiński Żurnal
Всі попередні номери
Жовтневий номер «Українського журналу» ми присвятили освіті і на початку, щиро кажучи, не розраховували, що все зведеться лише до її критики, але так уже сталося. Те, що в цій сфері не все гаразд, що її роками занедбують та ігнорують, — свідчить багато про що. Зрештою, крісло міністра освіти ніхто не отримує в подарунок, і його ніколи не займають основні політичні гравці. Це посада функціонера без впливу і без грошей. Тож не дивно, що маємо те, що маємо. Але відповідальність за такий стан справ лежить не лише на міністерствах і міністрах. Маємо власний приклад, більш ніж промовистий:
Про жалюгідний стан українського шкільництва на Словаччині говорить багато-хто. Причини зазвичай називаються найрізноманітніші. Гімназія в Пряшеві не має коштів і змушена приймати всіх, хто лише захоче — а хочуть ті, хто не має шансів потрапити деінде. Який може бути рівень такої школи, зрозуміло всім. З іншого боку, основна школа з українською мовою навчання в Удолі була (ще до минулого року) найдорожчою школою Словаччини. Сюди у перший шкільний день з’їжджалися журналісти, щоб подивитися на вісьмох привілейованих дітей. Саме тут на одну дитину виділялося найбільше коштів із держбюджету. Нині вона позицію “лідера”, на щастя, втратила, оскільки кількість дітей збільшується і тому кошти в перерахунку на одну дитину не такі високі, як були кілька років тому. Виникає запитання, як це можливо, що в маленькому селі вдалося те, що не вдається в Пряшеві, де зосереджена чи не вся українська еліта Словаччини?
Докладніше про стан українського шкільництва на Пряшівщині довідаєтеся зі статей Юрія Бачі та Марії Чіжмар. А гостем номеру стала Люба Бабота, яку ми запросили до розмови про стан україністики в Пряшеві. Пропонуємо не залишити поза увагою статтю Марка Сирника про Українське шкільництво Польщі в роки німецької окупації, де автор, між іншим, стверджує, що «те, що було створено після 1952 року, і що є нині, поступається освітнім стандартам міжвоєнного часу і, тим більше, періоду 1939-1944 років». Не забули ми й про реформи на Словаччині та про «клоуна» польського шкільництва Романа Ґєртиха — єдиного міністра освіти, ім’я якого знає чи не кожен європеєць.
Цей номер ми віддавали до друку за кілька днів до виборів. Коли ви його отримаєте, вже будуть відомі результати політичних змагань на Україні. Тому рубрику «З Краю» нам довелося присвятити радше історії виборчого процесу в Україні, аніж останнім подіям, які втрачають актуальність буквально впродовж кількох годин. До того ж післявиборчі процеси можуть виявитися набагато цікавішими від передвиборчих, і про них вже з наступного номера ми вас інформуватимемо. А наразі — всього найкращого.
Скачати повну версію: 10/2007 [PDF, 3 Mb]
Статті в номері:
вдома на чужині
- Про нашу ерудицію. Просто так — між іншим.
- Оксана Пеленська: «Шукайте Україну у Словаччині і в Чехії»
- Дивний» акцент у польському шкільництві
- Українське шкільництво в Словаччині після 1945 року і тепер
- До сьогодні у Львові діє польська школа, заснована 1816 року
- З VIP-зони
- Листівка з Ізраїля
- Брест-литовський синдром
- Lingua Bohemika
гості
тема
- Чорний день календаря
- Введення у корупціознавство
- Реформи та новелізації — хаос у школах Словаччини
- Пейзаж після бою
- Українське шкільництво Польщі в роки німецької окупації
- Особливості англійського виховання або Як досягати результатів
- Шкільні форми
- Без муки нема науки
- Мандрівні мрійники
- Пригоди студента в Англії
- Лиш би було бажання
- «Добре, що я проспав університет...» (В.Розанов — вчитель, який не любив вчити)
з краю
- Вибори по-українськи
- Богдан Олексюк: «Основні месиджі кампаній — не найактуальніші»
- Що кажуть соціологи
- Безвідповідальність виборчої системи або Вибір без вибору
культревю
- Олег Соловей: Світ без літератури був би в ліпшому разі провінційним супермаркетом
- Браво, дебютантко!
- Людина біжить над Дніпром
- Літературна політика Івана Багряного
Всі попередні номери