УЖ
Українська Čeština
Polska English
LVIV - Open to the World

Ukraiński Żurnal

Живуть без печалі
Всі попередні номери

Живуть без печалі Наш читачу!
Останнім часом зростає відчуття тривоги. Таких моментів із часу широкомасштабного вторгнення було чимало, але цього разу неозброєним оком видно, що світ дуже близький до хаосу і змін, результат яких важко передбачити. Тим більше дивує пасивність у прийнятті рішень, так ніби є впевненість, що нас пронесе, що біда нас не торкнеться і що ескалацію можна регулювати.
«Живуть без печалі», — такі слова почула від українця, який побував із коротким робочим візитом у Празі. Аби не бачити того, що глобальна війна вже почалася чи починається, західні засоби масової інформації не втомлюються обговорювати «плани» обміну української території на членство країни в НАТО, ніби ця абсурдна й нереальна ідея може справді принести мир і спокій. А в час, коли на російсько-українському фронті щодня зростає кількість бойових зіткнень, Київ готується до виборів.
То виходить, що одні воюють, а інші вже втомилися? Насправді втомилися всі. Усі, хто причетний до цієї війни. І ті, що на фронті, і ті, хто за них переживають у тилу, і ті, хто одним і другим допомагає. Є відчуття, що система себе вичерпала й хочеться перезавантаження. І соціологічні дослідження це підтверджують. Довіра, яку українська влада отримала від суспільства на початку вторгнення, не є даністю. Дуже влучно це прокоментував у одній зі своїх доповідей Євген Глібовицький, коли сказав: «Весна 2022 року стала точкою безпрецедентної єдності між суспільством і державою. Показники інституційної довіри стали рекордними. З боку суспільства це був аванс неідеальній державі, без якої неможливий захист життя і свободи, без якої немає гідності. Втім, адміністрація поставилася до нової довіри як до даності, оцінки правильності своїх дій. У результаті — зменшення показників довіри у 2023-му й ще більше сповзання у 2024-му».
І так, довіра до інститутів, за винятком армії, сильно падає. Але проблема не лише в інститутах, бо, як бачимо, підтримка попереднього головнокомандувача не перелилась автоматично в підтримку нового. Український виборець уже думає як про нові рухи та партії, так і про нові імена.
Ще кілька тижнів тому здавалося, що для команди президента вигідніше, аби вибори відбулися чим скоріше, але тепер невідомо, чи цей розрахунок ще актуальний. Це буде видно по змінах у ставленні влади до суспільства та опозиції.
Водночас велика частина суспільства не підтримує ідею виборів, розуміючи, що це призведе, хоч тимчасово, до послаблення України. А росія била найсильніше саме в час, коли Україна була найслабшою. До речі, Захід цього, можливо, не усвідомлює, але москва наважилася на такий крок не лише в час, коли була найслабшою Україна, а й Захід.
Україні доведеться змінити закон про вибори, від цієї зміни залежатимуть не лише перші післявоєнні вибори, а й післявоєнні роки. І ці вибори повинні бути такими, аби ніхто не сумнівався в легітимності наступного політичного керівництва. І тому про вибори говорити потрібно. Тільки наразі їх не потрібно проводити.
Від редакції «Українського журналу» — Ленка Віх


Скачати повну версію: 7/2024 [PDF, 2.2 Mb]



Всі попередні номери
Український журнал