Ukraiński Żurnal
Всі попередні номери
«Кому ще цікаве питання двох Україн?» — запитували мене колеги, коли ми почали думати над цією темою. Адже її вже обговорено всіма можливими способами і, зрештою, не секрет, що плодом, який вродили інтелектуали, вдало скористалися політики.
Та незважаючи на те, що до питання «двох Україн», яке протрималося в інтелектуальних (і не лише) дебатах більше десяти років, вже всі сказали своє слово, нам його і надалі, у його звульгаризованій і спрощеній формі, представляють закордонні (як зрештою, і українські) медіа.
Треба визнати, що під час помаранчевих подій нас не ображали словосполучення на кшталт «помаранчевий, проукраїнський, прозахідний україномовний Захід» і «біло-блакитний, російськомовний і проросійський Схід». Але це була мить, коли треба вибирати якусь зі сторін. Та з плином часу ці всеохопні штампи щораз більше дратують усіх, хто сподівається, що справа якось повинна зрушити з місця.
Як прочитаєте далі, майже всі коментатори схиляються до того, що ця метафора вживається некоректно і не з добрими намірами. Очевидно, наразі вона не призвела до дійсного поділу країни, але у п’ятнадцяту річницю розділення Чехословаччини варто нагадати, що не такою вже і нереальною може бути ситуація, коли кілька політиків, спираючись на волевиявлення нечисленних націоналістичних угруповань, здатні здійснити що завгодно. Питання лише в тому, чи для України чехословацький сценарій зміг би підійти, бо він вимагає трохи дисципліни і, передусім, завершення переговорів...
Тому може варто знову і знову нагадувати про те, що український Схід не є обов’язково проросійським, антиукраїнським, неринковим тощо. З другого боку, вдавати, що він цілком «в порядку» і що його російськомовність є органічною частиною української ідентичності, буде таким самим спрощенням, як і згадані вище штампи.
Саме тому ми знову піднімаємо цю тему і сподіваємося, що і вам буде цікаво. До речі, у рубрику «Гості» ми запросили представника кримських татар Рефата Чубарова, аби почути думку нацменшин, які на це питання мають свій погляд. Хоча осторонь питання «двох Україн» вони не стоять, бо їх, незважаючи на лояльність до української держави, при її «поділі» просто вносять у російсько-татарську частину Дикого поля.
Всім передплатникам нагадуємо, що наступний номер можна буде отримати лише після здійснення передплати на 2008 рік.
На все добре, гарних свят і щасливого нового року!
Скачати повну версію: 1/2008 [PDF, 3.4 Mb]
Статті в номері:
вдома на чужині
- Холодно як у Росії
- Інший Донецьк
- У Празі — про християнство в Україні
- Словацькі фраєри
- Все Гаразд?
- Анна Гурська: «Українські вибори не дають можливості вибору»
- Успішне співробітництво та літр молока
- Конкурс на народ: Україна у чеській полеміці
- Вертикальні — «на словаків» а дециметрові — «на мадярів»…
гості
тема
- I Have a Dream
- Прогулянка за межі «двох Україн»
- Два Львови: конфлікт пам’яті з реальністю
- Плюралістичний радикалізм
- Мої чотири України з тисяч можливих
- Створений вручну політичний важіль
- Ми або вони?
- Як її ділять поляки
- Пошуки пропалого ковчегу
- До порозуміння українців ведуть політичні реформи
з краю
- Сірі кардинали української політики
- Два царі
- Крим — внутрішня проблема України та об’єкт геополітичної гри
- Заручниця історії
культревю
- Дмитро Лазуткін: «Дивитися люблю православний телеканал “Глас”…»
- ВІКТОР ГЮҐО ВИНУВАТИЙ
- На хвилі Етно
- ...і тоді згадалося мені...
- Контур і слово (3) — Мирон Левицький
- Марлен Хуцієв — режисер людської конфронтації
Всі попередні номери