Ukraiński Żurnal

двері у європу

Всі попередні номери

Наш читачу!

Зазвичай у січні нічого не відбувається. В сенсі робочих справ. У Центральній Європі після свят всі відпочивають, а в Україні лише починають святкувати. Цьогорічний січень був іншим. Сам запропонував свої теми, які ми лише намагались опрацювати.
Те, що будемо обговорювати тему чеського головування в ЄС, ми знали задовго наперед. Однак і не здогадувалися, з чим у перші ж дні свого головування муситимуть впоратись чеський уряд і чеські дипломати. Звичайно, для тих, хто в ці дні не потерпав від холоду, було цікаво спостерігати й за поведінкою близьких та не дуже політиків. Поведінку російських політиків можна було спрогнозувати наперед. «Ми надійні, безпроблемні, багаті, але українські злодії і корупціонери не дають нам працювати». «Ми пускаємо газ. Вони його блокують або крадуть». «Це не ті двері у Європу. Давайте побудуємо інші під Балтійським морем!» Українські політики також не дуже здивували. Якщо Росія говорила в один голос, українці заговорили різноголоссям. Як завжди, знайшлися такі, які в російських медіа підспівували Кремлю про корупцію в найвищих сферах української політики, так її і не довівши і не звернувшись у відповідні органи. Але за ким цього разу дійсно цікаво було спостерігати, то це центральноєвропейські політики. Чехи, на яких випало непросте завдання представляти 27 країн ЄС, і словаки, які від газової війни серйозно потерпіли. Якщо ще рік тому можна було твердити, мовляв, чехи закордонної політики робити не вміють, а якщо хочуть, то не мають шансів у ній втриматись, то початок цього року показав, що це не зовсім так. Головування в ЄС дало нарешті шанс маленькому народові і його політикам вийти зі свого подвір’я і включитися в процеси, які не стосуються і не повинні стосуватися лише світових гравців, оскільки вони впливають і на життя невеликих і зовсім малих країн. Таке головування — унікальний для «регіонального» політика шанс не лише «засвітитися» й сфотографуватися із сильними світу цього, а справді реалізовувати свою внутрішню політику за кордоном. А у випадку енергетичної безпеки йдеться саме про це. Який натомість урок із газової війни засвоїли словаки? Ну, скажімо, такий: «До чого нам наша русофілія, якщо газ іде через Україну?» І ще одне: якщо прем’єр Словаччини Роберт Фіцо вміє і сміє вдома кричати і тим запевняти оточення й себе самого у власній силі та відвазі, то за кордоном це нікого не лякає. Отож, сподіваймося, після візиту до Києва й Москви, може, він дещо переосмислить і замість «нас не цікавлять ваші проблеми, нас цікавить газ...» наступного разу скаже щось на кшталт «нас дуже цікавлять ваші проблеми, бо нам потрібен газ...»

В номері 1/2009 «Українського журналу» під фотографією політолога Володимира Фесенка через помилку було подано ім’я політтехнолога Олега Медведєва. З цього приводу редакція щиро просить вибачення в пана Фесенка і пана Медведєва.

Скачати повну версію: 2/2009 [PDF, 1.9 Mb]

Статті в номері:
вдома на чужині

гості

Владіміра Дворжакова: Тут „ми”, а „вони” там, у тій Європі...

тема

з краю

культревю

Всі попередні номери