Ukraiński Żurnal

розруха

Всі попередні номери

Криза. Вже майже рік вона домінує в ЗМІ, у приватних
розмовах, передвиборчих кампаніях – у всьому. Що про
неї кажуть економісти? Ці „найнебезпечніші ідіоти
ХХ століття“ – як їх назвав відомий чеський філософ
Вацлав Бєлоградский – сперечаються чи вона розвивається за схемою „V“, „W“, або √‾α? А що для її подолання пропонують наші політики? Ін’єкції в промисловість, яка є застарілою або неконкурентоздатною, подарунки енергетичним гігантам (аби ті могли їх повернути під час передвиборчих кампаній, причому всім головним гравцям), ну, а ще пропонують – як у випадку Чехії – скорочувати видатки Академії наук з метою закрити її остаточно і перевести кілька мільярдів з фундаментальних у прикладні дослідження: читай, перелити ці гроші через Міністерство торгівлі та промисловості близьким до політиків підприємствам, які їм повернуть
відсотки просто в кишеню чи під час кампанії.
Народу, який не знається на тому, що таке фундаментальні, а що – прикладні дослідження, можна
наговорити всякого. Дослідження, то й дослідження. І до того: кому ще так добре живеться, як академікам, які сидять у своїх лабораторіях і тридцять років граються зі, скажімо, „синтезом антиметаболітів“. І що з того, що ліки, які з’являться завдяки таким дослідженням, продовжать життя ВІЛ-позитивним особам на 20 років? Наших політиків це не стосується. Вони вірять у „самолікувальні здатності
нашого організму“. Принаймні у це вірить президент Вацлав Клаус, до речі, також економіст, який академікам у відповідь на їхнє прохання допомогти вислав обуреного листа. Де не забув підкреслити, що наука „для майбуття ЧР має не більше значення, ніж охорона здоров’я, поліція і державний апарат“.
Просто нашим політикам наука не потрібна. Їм потрібно підтримати автомобільну промисловість, адже якщо не буде автомобілів, не доведеться будувати автобани (до речі, дорожчі ніж у Німеччині)й отримувати хабарі. Можна зрозуміти: приватизовано вже майже все, а гроші десь шукати треба.
Якось чеські академіки підрахували, скільки насправді складають отих 5 мільярдів крон, які ЧР щороку віддає для Академії наук (в АН працює приблизно дев’ять тисяч науковнів). Вийшло, що за ці гроші можна побудувати приблизно 5 км автобану. 5 км!!! Саме стільки в нас коштують люди, завдяки яким неможливе стає можливим. Було б добре так само знати – точно! – скільки коштують ті, хто
з можливого робить неможливе, а з непотрібного потрібне? І чи вони взагалі потрібні? Бо, якщо діло дійде до розпуску Академії, можна буде подумати і про розпуск інших інституцій. Тоді б ми кризу, може, перечекали в кращій кондиції.

Скачати повну версію: 9/2009 [PDF, 3 Mb]

Статті в номері:
вдома на чужині

гості

Ігор Бураковський: „Криза не є смертельним вироком для української економіки“

тема

з краю

культревю

Всі попередні номери