Ukraiński Żurnal
Всі попередні номери
Наш читачу!
Коли кілька місяців тому ми готували тему про ‘89-й рік і Оксамитову революцію, виникла ідея тему дисидентства розглянути глибше. Питання,які нас найбільше цікавили, це: що залишилося після дисидентського руху в наших країнах, куди зникли наші дисиденти і, передусім, чи нині вони ще мають нам що сказати?
При підготовці цієї теми ми зрозуміли, що багато з того, проти чого дисиденти виступали вже тридцять чи сорок років тому, не змінили ані революції, крізь які пройшли наші народи, ані двадцятирічне життя у „свободі”. Цікавим з цього погляду є стаття політолога і філософа Маріана
Кішша „В інтересах слова, сповненого смислу”, який на чеському прикладі Хартії–77 показує, що бути дисидентом не обов’язково означало бути просто антикомуністом, – а таких прикладів як у чеських, так і в українських дисидентських колах можна знайти чимало. На думку молодого чеського філософа, найцінніша спадщина дисидентського руху полягає „у посиленні критичного мислення щодо кожної ідеології, кожної системи, що намагається нав’язати людині якусь поневолюючу інтерпретацію світу, якусь ,мовну гру’, яка подається як очевидна правда”.
Дуже подібно дану проблему відчуває і висвітлює український дисидент Мирослав Маринович у статті „Дисент, засмічений національними вимогами”, в якій стверджує, що поставлені українськими дисидентами цілі були в основному досягнуті, але все „пізнається у порівнянні...
нинішній рівень громадянських свобод є неймовірний у порівнянні з радянським часом. Проте порушення прав людини не зникли – вони лише змінили свій характер”, і подібно виглядає ситуація з національною незалежністю чи релігійною
свободою.
У цій проблематиці є багато цікавого і актуального, над чим варто задуматися. Тим більше, що ми вже вкотре вибираємо у вільних виборах своїх представників, які так люблять послуговуватися мовою без смислу – і без сорому. Якось так плавно ми перейшли від „Теми” до рубрики „З Краю”, де пропонуємо вашій увазі інформацію, пов’язану з першим туром президентських виборів в Україні, а ще – спробу передбачити, чого нам слід очікувати після другого туру.
На все добре,
Ленка Вiх
Скачати повну версію: 2/2010 [PDF, 2.6 Mb]
Статті в номері:
вдома на чужині
- Ющенко скасував призначення Гошовського в Словаччині
- Новий комісар з політики сусідства хоче більше допомагати країнам-сусідам
- Новий комісар ЄС з внутрішніх справ хоче розширити Шенген
- Українські вчені отримали нагороди від Польщі
- Австрія передала Україні предмети мистецтва народів Криму
- Україна та Молдова пропонують ЄС створити єврорегіон „Дністер”
- В Польщі зменшено пенсії працівникам комуністичних спецслужб
- Без результатів – не сподіватися!
- Міни сповільненої дії вже почали вибухати
- „Східне партнерство–2009” – диво року
- „Тимошенко або Янукович як президент України – це серйозна цивілізаційна поразка Української держави”
- Адам Міхнік: „Українські дисиденти змінили історію України, але час має свої права”
- Три причини полюбити Міхніка
тема
- В інтересах слова, сповненого смислу
- Дисент, засмічений національними вимогами
- Іван Світличний – противник усіх фундаменталізмів і фанатизмів
- Зрощені у темниці
- Мої шістдесяті
- „Свобода” і українські інакодумці
- „Утрачено останні сподівання…”
з краю
- Як Ю і Я рятуватимуть країну
- Армія чекає нових наказів
- Костянтин Матвієнко: „Зовнішня політика буде підпорядкована економічній кон’юнктурі, а внутрішня – інтересам кланів”
- Незорієнтовані на українському Сході
культревю
- Олег Коцарев: „Якщо зробити агітацію не прийомом, а принципом, це заведе в глухий кут і мистецтво, і суспільство”
- Олег Коцарев: ТОЛЬЯТТІ
- Без революційної ейфорії
- Пересувне місто і собор без цвяхів
- I ♥ you, rusyn!
- Поет у Нью-Йорку: Василь Махно
- Василь Махно: ПОЕТ У НЬЮ-ЙОРКУ
- Зима і кіно
- Музика
- ІНФІНІТИВ
- Рецензії та анотації
Всі попередні номери
