Ukraiński Żurnal

McTabachnik's

Всі попередні номери

Наш читачу!

Недофінансування шкільництва, його нескінченні реформи, недовчені учні та студенти — це, так би мовити, цілком звична справа для всіх країн Центральної Європи. Нам це не подобається. Але що робити, якщо кожен новий міністр (причому це може бути представник тієї самої партії, членом якої був і його попередник) приносить у «своє» міністерство не лише своїх людей, але й кілька «нових» ідей. Наприклад, як ще більше забюрократизувати вчителів і викладачів, аби їм залишалося менше часу для роздумів про зарплату.
Але це не їхня, а наша провина. Бо якби ми не так часто ходили на вибори, то вони й не мусили б нічого нового придумувати, обіцяти, а відтак, і реалізувати. Проте, аби освіта не понесла незворотних втрат, зазвичай міністрами освіти призначають осіб, які з освітою не мали, не мають і — без огляду на посаду міністра освіти — не хочуть мати нічого спільного. Натомість остання українська влада (після більш ніж року її правління вже якось недоречно казати «нова») примудрилася дати крісло міністра освіти людині активній, діяльність якої не обмежується формальними чи кадровими змінами свого ресорту.
Дмитро Табачник — професійний чи то політик, чи то історик з поглядами маргінала. Не екстреміста. Бо для цього він уже застарий. І не радикала — бо до того віку, коли людина має право на певний радикалізм, він ще не доріс. Маргінал. Людина, яка у ХХІ столітті прагне контролювати університети, позбавивши їх автономії, приручити (хай навіть силою) вчителів та викладачів, і в часи необмеженого доступу до інформації бавити дітей у школах казками про Велику Вітчизняну війну.
Як це взагалі можливо, що така людина, по-перше, опинилася на такій посаді і, по-друге, після всіх своїх скандалів і ескапад, залишається міністром освіти (незважаючи на опір, який викликає в народі, опозиції та навіть у рядах владної партії). Хто за цим стоїть? І чи взагалі хтось за цим стоїть? Чи виконує міністр чиїсь накази, чи його просто використовують, аби відволікати увагу від нагальніших проблем? І нарешті: що могло би змусити президента позбавити його крісла міністра? Протести? Тиск зацікавлених? Чи, може, ігнорування і свідоме недотримання всіх тих нововведень?

Скачати повну версію: 4/2011 [PDF, 2.3 Mb]

Статті в номері:
вдома на чужині

гості

Єгор Стадний: «Нас хвилює не стільки одіозність Табачника, скільки конкретні зміни у сфері освіти»

тема

з краю

культревю

Всі попередні номери