УЖ
Українська Čeština
Polska English
LVIV - Open to the World

Український журнал - 6/2010

Відшкодування Тріанону, угорська спроба №2

(Скачати весь номер: 6/2010 [PDF, 2.6 Mb])

   Текст: Лубош Палата,

   редактор газети

   „Лідове новіни“, Прага

 

 

   Угорці будуть мати нове державне свято. Політики правлячої партії "Фідес" (Fidesz) на чолі з прем’єром Віктором Орбаном хочуть святкувати 4 червня, день підписання Тріанонського мирного договору як день єдності всіх мадярів. Дивно, однак уся нинішня Угорщина є дуже дивною, тому ніхто вже і не дивується. Відзначати в Угорщині день підписання Тріанонського договору – це як в Україні святкувати День ядерної енергетики у день Чорнобильської катастрофи, або в Чехії відзначати 14 березня 1939 року, коли Прагу окупували нацистські війська.

   Адже для угорців Тріанонський мирний договір означав, що Угорське королівство, їхня держава, саме 4 червня 1920 року зменшилась на дві третини. А з п’ятнадцяти мільйонів етнічних мадярів третина залишилася поза межами новоствореної Угорщини.

   Впродовж усього періоду між Першою та Другою світовими війнами „відшкодування Тріанону“ було альфою і омегою закордонної політики Угорщини, і певним чином воно керувало і внутрішньо-політичним життям країни. Перед самим початком і частково протягом Другої світової війни Угорщині вдалося приєднати ті території, де угорці складали більшість, але після війни ситуація знову змінилась – назад до Тріанону.

   Можна сказати, що після приголомшливої перемоги „Фідесу“ на угорських виборах, в результаті яких партія отримала 68 відсотків парламентських крісел і може без проблем довільно змінювати конституцію і навіть політичну систему країни, Угорщина певним чином повертається у міжвоєнні роки. Принаймні з перших кроків нового парламенту відчувається, що „відшкодування Тріанону“ знову стане основою політики уряду на чолі з всесильним Віктором Орбаном. Тоді як міжвоєнна Угорщина уклала союз з іншими „ревізіоністськими“ державами – фашистською Італією, нацистською Німеччиною, нині ситуація є все-таки іншою. Для реалізації своїх мрій Угорщина користується (доречніше було б сказати, зловживає) Європейським Союзом і його зусиллями, спрямованими на більшу „прозорість“ міждержавних кордонів, на створення „єврорегіонів“, які виходили б за межі країн, на подолання поділу Європи на національні держави. Орбан у жодному разі не хоче скасувати свою національну державу, а навпаки – за допомогою європейських інструментів хоче приєднати до неї ще три-п’ять мільйонів угорців, що живуть поза межами Угорщини. Цьому мають послужити зміни до закону про подвійне громадянство. Про новелу мова йшла вже на першому засіданні Державних зборів (угорського законодавчого органу) – так „Фідес“ демонструє, яку вагу партія надає цьому питанню.

   Головним є те, що після внесення змін до закону вже не потрібно буде жодного дозволу на постійне проживання на території Угорщини, і угорський паспорт зможуть отримати мільйони мадярів за межами країни. На підставі заяв Орбана можна сказати, що йдеться не про останній, а лише про перший крок у спробі збудувати новий „мадярський простір національної співпраці“. Наступним кроком стане надання цим громадянам виборчого права, зрештою, без виборчого права це було б якесь дивне громадянство. Що буде потім, не знає, напевно, і сам Віктор Орбан. Однак існує мрія про побудову певного наддержавного утворення, угорського євро-регіону. Це стосується передусім трьох країн: Словаччини, Румунії та України. І частково – Сербії. Найбільшу зацікавленість в угорських паспортах можна очікувати в Україні, де на території колишньої Закарпатської України поблизу кордонів живе компактна мадярська меншина. Слід чекати, що закарпатські угорці скористаються пропозицією Будапешта з таким же ентузіазмом, як молдавани у випадку румунських або навіть болгарських паспортів, коли румунські або болгарські корені у себе виявила несподівано велика кількість людей. Настільки велика, що зараз можна говорити про те, що приблизно половина Молдови (не враховуючи Придністров’я) є, образно кажучи, в Євросоюзі. Це і є відповідь на питання, чому угорські плани не турбують Румунію – вона сама подібним чином „інтегрує“ корінних молдаван, яких вважає етнічними румунами.  

   У випадку 46-мільйонної України 150 тисяч угорців і територія, яку вони населяють, є незначною проблемою порівняно з ризиком, який представляють мільйони російськомовних українців з російськими паспортами на сході країни, у Криму або в Одесі. У п’ятимільйонній Словаччині 500 тисяч словацьких мадярів, що населяють найбільш родючу частину країни, є величезною проблемою. Відповідно виглядає і словацька реакція на плани Орбана – відкликання посла на консультації, скарги у Брюссель і підготовка контрудару – зміни до конституції, відповідно до яких прийняття іншого громадянства автоматично означатиме втрату словацького громадянства. Подібно як Орбан, словацький націоналістичний уряд Роберта Фіцане має планів стосовно того, що буде потім. Що буде з півмільйона людей без громадянства з угорськими паспортами? Боюсь, що жодних планів, як поставитися до намірів Орбана і реакції на них, не має і Європейський Союз. Угорщину і її сусідів чекають дивні часи. Часи, які, без сумніву, не будуть спокійними. 

Український журнал