Український журнал - 6/2010
Ціна дружби
(Скачати весь номер: 6/2010 [PDF, 2.6 Mb])Текст: Катажина Пелчинська-Налеч,
член польсько-російської групи з важких питань
Після трагічної авіакатастрофи у Смоленську не лише польські і російські медіа почали інформувати про зміну атмосфери у стосунках споконвічних ворогів Росії і Польщі. Підтверджують це і західні журналісти, які говорять про прагматичну політику Путіна і Медвeдєва, котрі налагодженням тепліших контактів із Польщею забезпечують собі також і кращі відносини з ЄС, де Польща займала чи не найбільш критичну позицію щодо свого східного сусіда. Вислів „прагматизм“ у стосунку до російської закордонної політики останнім часом вживається занадто часто. А що він насправді може означати, прогнозувати наразі ніхто не відважується. Чи це означатиме якісні зміни в контакті із сусідами і всередині Росії? Чи це лише стратегія для маргіналізації таких країн, як Україна? Разом із оптимістичними голосами польських інтелектуалів починають з’являтися більш обережні думки, які попереджують про те, що Польща, приймаючи російські правила гри, зрікається свого державного інтересу. Один із таких голосів прозвучав у статті віце-директора польського Центру східних досліджень Катажини Пелчинської-Налеч, скорочений варіант якої з’явився у польському видані „Tygodnik Powszechny“ і яку, з ласкавогодозволу автора, друкуємо і ми.
Кількість дружніх жестів і теплих слів стосовно Польщі, висловлених росіянами після трагедії під Смоленськом – безпрецедентна. Однак ще більш незвичною виявилася реакція поляків на ці позитивні сигнали з Москви: вони викликали зливу надзвичайно емоційних голосів, спільним знаменником яких є одне – прагнення, щоб стосунки між Польщею та Росією, між цими народами й країнами були інакшими, ніж дотепер.
Не лише емоції
Ця потреба зближення частково виникає зі щирих проявів сердечності на тлі безпрецедентної за своєю символічністю катастрофи, але пов’язується ця потреба також і з усвідомленням дуже конкретної вигоди. Передусім, зменшення напруги в стосунках з найбільшим сусідом і споконвічним опонентом само по собі є явищем позитивним, яке породжує відчуття полегшення і політичної сатисфакції. Відлига у відносинах з Москвою зміцнює також позицію Польщі в Європейському Союзі, утверджуючи імідж країни як вірогідного й відповідального співавтора східної політики ЄС.
З’являється також шанс перетворення кращих міжособистісних та політичних стосунків на вигоду в економічному вимірі, оскільки Росія надалі залишається країною, де політична атмосфера значною мірою впливає на можливості бізнесової діяльності.
З усіх цих оглядів польсько-російське зближення є важливим і вартісним процесом. Розвиваючи взаємини і той позитив, який в них з’явився, ми, однак, повинні усвідомлювати, що зближення – якщо сподіватися на його довготривалість – також має свою ціну. Ціну, яку погодилися заплатити більшість країн Європейського Союзу, що співпрацюють з Росією.
Це так звана прагматизація політики щодо Росії. Старе обличчя нового друга Впродовж кількох місяців ми справді спостерігаємо зростаюче дистанціювання російської влади від сталінізму, однак це не змінює суті владної системи в Росії. Останні два роки можна вважати часом зміцнення в цій країні авторитарної системи. „Керована демократія“ не похитнулася в період економічної кризи, витримала також і зміни на президентському посту. Більше того, щоразу реальнішою виглядає перспектива повернення Володимира Путіна – нині прем’єра – у президентське крісло. Після останніх змін до конституції, що продовжують термін президентської каденції до 6 років, для нього це означало б 12 років при владі, а отже фактично – майже пожиттєве керівництво цього політика.
Росія також щоразу успішніше відновлює свою сферу впливу на пострадянському просторі. Наслідком війни в Грузії стало зняття з планів НАТО питання про розширення Альянсу в цьому регіоні. Закріпилася російська військова присутність і в сепаратистських республіках – Південній Осетії і Абхазії.
Свої плоди приносить і започаткована кілька років тому політика економічної експансії: Москва частково вже перейняла і наблизилася до перейняття наступних стратегічних активів у Білорусі. Систематично зростає також узалежнення України від Росії. Взамін за перегляд невигідних для Києва газових домовленостей, підписаних попереднім урядом у 2009 році, Кремль отримав згоду на продовження до 2042 року перебування в Криму російського Чорноморського флоту.
Європейський прагматизм
Позиція дружніх з Росією країн ЄС ґрунтується на розумінні, що тривале зближення з Москвою неможливе без акцептування суті панівної в цій країні владної системи і тієї регіональної політики, яку проводить Росія. Практично це означає закривання очей на авторитарний і неоімперський характер російського режиму. А також – дозвіл на особливі геостратегічні плани Росії щодо Кавказу та Східної Європи, на право військової присутності, отримане шляхом економічного тиску чи навіть збройної інтервенції. Врешті – визнання цих територій своєрідною перехідною зоною, стосовно якої ЄС, щоправда, проводить політику стабілізації і добросусідства, але межі цієї політики визначаються острахом занадто гострої конфронтації з Росією.
Поставши перед реальною можливістю покращення стосунків з Росією, ми мусимо запитати себе: чи ми також готові приєднатися до „головної течії“ європейського прагматизму з усіма його наслідками? Ще кілька років тому більшість поляків, не вагаючись, відкинули б таке бачення східної політики. Сьогодні ж вибір відповіді може бути значно важчим.
Не в останню чергу й тому, що до політики підтримки демократичної та ринкової трансформації Білорусі й України не заохочує ситуація в цих країнах. Вони виявилися неспроможними на глибокі суспільні реформи, а їхня влада більше дбає про власні політично-бізнесові інтереси, ніж про благо держави. На цьому тлі Росія виглядає стабільним і відповідальним партнером.
В результаті, розмови про перспективи членства для України і критика системи влади в Росії здаються все більше анахронічними. До того ж, подібні гасла з вуст поляків завжди пов’язувалися з ризиком бути потрактованими як свідчення нашої генетичної русофобії, поєднаної зі схильністю до романтичного ідеалізму. Сьогодні, після 10 квітня, цей ризик виглядає ще більшим. Епатуючи гаслами застороги перед російським імперіалізмом, ми одним махом можемо втратити всі надбання зближення з Москвою, наражаючись не лише на цілковите нерозуміння, але навіть на небезпеку стати посміховищем у своєму власному європейському таборі.
Польська стратегія
Все це ставить нас перед спокусою зміни того, що впродовж перших двох десятиліть ІІІ Речі Посполитої вважалося фундаментом польської східної політики. Така зміна є особливо привабливою, бо може відбутися майже непомітно, без театральних декларацій, через низку позірно незначних рішень, продиктованих політичною та економічною вигодою повсякденності. Однак у кінці подібного шляху може виявитися, що вартість „прагматизації“ російської політики для Польщі є значно вищою ніж, скажімо, для Франції чи Німеччини. Бачення демократичної Росії та Східної Європи над Віслою не є проявом політичного ідеалізму чи романтичної потреби боротися за „нашу і вашу свободу“. Таке бачення – саме з оцього місця в Європі – за своєю суттю є глибоко раціональним. Авторитарна і неоімперська Росія, – а саме з такою ми маємо постійно справу, – не здатна до справжнього історичного зближення з державою, яка була жертвою сталінського режиму. Така Росія не може також забезпечити модернізацію східноєвропейських країн, що сусідять нам.
Врешті, – і це найважливіше, – така Росія закріплює поділ в Європі. Той поділ, який визначається нашим східним кордоном, і поки він існує, він залишатиметься джерелом найбільшої для Польщі стратегічної непевності. Відмовляючись відстоювати бачення Європи без поділів, бачення Європи, в якому по Бугу не проходить кордон між двома цивілізаційними світами і політичними сферами, ми відмовляємося від власних державних інтересів. Більше того, ми прирікаємо на небуття цю течію мислення в Європі.
Адже є очевидним – і це чудово розуміють росіяни, – що Польща є особливим світочем серед тих нечисленних держав Спільноти, які звертаючи погляд на Схід старого континенту, намагаються віднайти щось більше ніж просто добру вигоду від Москви.
