Український журнал - 6/2010
Михайло Гончар: „Те, що відбувається у нас – сигнал небезпеки для вас“
(Скачати весь номер: 6/2010 [PDF, 2.6 Mb])Спілкувався: Петро Андрусечко,
Познань-Київ
Пане Гончар, скажіть, будь ласка, щодо енергетичної складової договору, наскільки це вигідно Україні?
Так звана знижка за газ реальною знижкою не є, це просто приведення зависокої для України ціни на газ, яка була встановлена контрактами з 19 січня 2009 року, до європейського рівня. Вона зараз стає десь співмірною з тією ціною, по якій отримують газ країни Центральної Європи. Здешевлена ціна газу зорієнтована в основному на компанії газохімічного сектору, які знаходяться практично у приватних руках. Там тільки Одеський припортовий завод належить державі. А решта – це приватні власники компаній газохімічного сектору, де газ використовується не тільки як енергоресурс, але й як сировина, для виробництва хімічної продукції, зокрема для мінеральних добрив. Тому це їх приватна справа, що робити зі своїм бізнесом через високу ціну газу – реструктуризувати, робити конверсію бізнесу, продавати. Але вони пішли іншим шляхом: нічого не міняти, нічого не робити, а отримати за рахунок торгівлі національними інтересами нижчу ціну на газ. Але вона все одно значно вища ніж ціна газу, який отримують в Росії такі ж виробництва, що є конкурентними з українськими на зовнішніх ринках. На другій шальці терезів – тема флоту. Тут, по суті, відбувся розмін – збереження російської військової присутності на території України в обмін на пільги українській олігархономіці. А для національних інтере сів це нерівнозначний обмін. Знижка 30%, це гроші, які заощадив олігархат і їхні корпоративні структури. А ось для держави віртуальні гроші можуть вирости (і таки виростуть) у конкретні борги держави Україна. Якщо Україна почне переглядати харківські домовленості і відмовлятися від продовження базування Чорноморського флоту, тоді скажуть: „Дивіться, ви отримали знижку на конкретну суму, і це ваш борг“. Тому для економіки держави ця знижка віртуальна, а борги будуть конкретні.
А як ви оцінюєте пропозицію Путіна щодо об’єднання „Газпрому“ та „Нафтогазу“?
Скажімо так, це рожева мрія „Газпрому“. Вона не є новою. Власне кажучи, Росія усі 18 років з часу проголошення незалежності України мріяла, не раз озвучувала можливість відновлення організаційної і технологічної єдності колишньої радянської системи газопостачання. Тому різні ідеї створення спільних підприємств, консорціуму з управління газотранспортною системою, це були проміжні кроки для досягнення мети – об’єднання. Ситуація була несприятлива для російської сторони, тому що Україна не погоджувалась на такі варіанти. А зараз вони побачили, що до влади прийшла команда, яка здає все підряд. Тому навіщо проміжні етапи? Тепер вони говорять, що тема консорціуму вже нецікава, тому давайте об’єднаємо. Вони відчувають, що можна досягти все і зразу. Не в один момент, але протягом року, двох, трьох буде, що називається, „всьо будєт ,Газпром‘“. Щодо терміну „об’єднання“ – він некоректний. Я розумію, що Путін вжив його як маскувальний прийом. Це варіант поглинання! Якщо оцінити активи „Газпрому“ і „Нафтогазу“, співвідношення буде десь 15 до 1. „Газпрому“ – 15, „Нафтогазу“ – 1. Тому якщо уявити собі цю об’єднану компанію, українська сторона мала би близько 7% акцій. Уявіть собі, що таке 7% акцій – це безконечно мала величина, яка не дозволить ні на що впливати. Це означає повне позбавлення суверенітету України у нафтогазовому секторі. Потім, „Газпром“ теж не є простою компанією. НАК „Нафтогаз“ – стовідсотково державна компанія, а „Газпром“ – компанія, яка перебуває під контролем держави. Росія має десь 50% акцій, але решта – дрібні і міноритарні акціонери. Хоча в цілому „Газпром“, безперечно, контрольований російською державою. Тому там теж неоднозначна ситуація з цієї точки зору. Третя позиція – де буде знаходитися центр такої об’єднаної компанії? Явно, що не в Києві. Центр буде там, де знаходиться „Газпром“. Це означає, що Україна з часом втратить платника податків номер один для свого бюджету. За цих обставин, навіть якщо через українську газотранспортну систему йтиме більше газу і нафти, Україна не матиме більшого зиску. Навпаки, більший зиск отримуватиме той, хто поглинув – „Газпром“. Тому формально все залишається на місці: газосховища працюють, все як є, але фінансові потоки будуть повернуті в інший бік. Так що з точки зору логіки Росії це логічний крок, вона намагається обмежити енергетичний суверенітет України. По суті, впродовж 18 років Росія серйозно блокувала всі кроки України по унезалежненню, по диверсифікації постачання енергоносіїв, а тепер вона переходить до політики ліквідації українського суверенітету в енергетичній сфері. Тому звідси й пропозиції – об’єднання в атомно-енергетичній галузі, об’єднання „Нафтогазу“, авіабудування.
Якою мірою влада в Україні здатна піти на таку велику здачу? Де є межі, за які українська влада не піде?
Як показують останні кілька днів, влада з себе вичавлює „ні“. Міністр закордонних справ, міністр палива й енергетики заявили, що ми на таке не згодні. Але паралельно тривають консультації і переговори. Я думаю, не можна виключати варіанту, що, оскільки в Україні функціонує не нормальна економіка, а олігархономіка, об’єднання не відбудеться, бо воно виглядає як поглинання. Звичайно, тоді у всіх виникають запитання, в тому числі у прихильників Партії регіонів: „хлопці, а що ви за влада, як ви контролюєте, якщо все передали?“. Можливе повернення ідеї консорціуму з контролю за транзитними газопроводами чи навіть їх передача в концесію. Власне кажучи, газопроводи внутрішньої газорозподільної мережі олігархат зберігає за собою. Тому можливий такий вимір – вам, росіянам, те, що цікавить європейський ринок: ось вам європейські газопроводи, але ви не влазите у наш внутрішній ринок. Ну і звичайно, все буде представлене так, що, мовляв, у проекті, який реалізується, неможливо досягти повного навантаження газопроводів, тому їх треба передати Росії, нехай це буде її клопіт. Але це лукавство. Бо що завадить Росії з часом переглянути джентльменську домовленість і зробити те саме з системою внутрішньої дистрибуції? Швидше за все, модель поведінки або модель відносин між Росією та Україною в цьому плані вписується у модель „хижак – здобич“, а не „старший – молодший партнер“.
Що, окрім суто газового сектору, цікавить Росію в українській економіці?
Думаю, хід їхніх думок іде там, де є блакитні фішки української економіки. Перелік не обмежиться енергетичним сектором. Вони зорієнтувались також і на суднобудування, і на авіабудування. Безперечно, це лише верхівка айсбергу. Поза всяким сумнівом, переліки будуть більш серйозними. Просто це ключові сфери, які мають важливе значення у функціонуванні російської промисловості у високотехнологічних сферах. Не секрет, що у транспортному будуванні Росія не може похвалитися успіхами. Лідером як був, так і залишається Антонов. Не дивлячись на кризові явища в Україні, кілька нових моделей розроблено і вже впроваджується, чого не скажеш про Росію. Суднобудування – те ж саме. Виконання цілого ряду замовлень, особливо військово-морських сил, практично неможливе в Росії без українських ресурсів. Тому вони й зробили замовлення Франції на „Містраль“. Те ж саме про ракетокосмічну галузь. У цьому плані Росія виступає як хижак, який розуміє, що зараз можна вхопити багато що, або навіть все. І тому користується ситуацією, що до влади прийшли ті, хто вважає себе таким собі хижачком, типу молодшим партнером хижачка, а насправді вони така ж здобич, яка виконує всі забаганки.
Як ці події можуть позначитися на Європі?
В принципі, якщо коротко, то, за логікою хижака, далі він займеться європейськими активами, і не тільки європейськими промисловими активами. Апетит приходить підчас їжі. В Європі тепер цього не усвідомлюють. Особливо на тлі фінансових проблем португальських, грецьких. Мовляв, це двосторонні російсько-українські справи, нехай вони собі ними займаються. Бо ці 10 років українці, як маятник, метаються то на Схід, то на Захід, ніяк не можуть визначитися, ось нарешті визначилися. Прийшла влада, яка дала якусь стабільність. Для нас головне, щоб вчасно надходив газ. А решта – не наше питання, оскільки це відносини між двома країнами, які не є членами Європейського Союзу. Це, звичайно, помилка. Це можуть зрозуміти у Польщі, Словаччині. Бо як тільки падаємо ми, далі приходить ваша черга. Думаю, Росія буде стимульована тим, що вона тепер бачить процеси в ЄС як „кожному своя сорочка ближча до тіла“. Чи перейматиметься Франція чи Німеччина тим, що відбувається в Україні? Щиро кажучи, вони і Польщею не дуже сильно переймаються. Тим більше, що Польща завжди завдавала клопотів європейцям, намагаючись їх стимулювати. Тому те, що відбувається у нас – сигнал небезпеки для вас, для наших сусідів у Центральній Європі. А, так би мовити, стара Європа, Західна Європа, буде діяти в руслі Мюнхена 1938 року.
