УЖ
Українська Čeština
Polska English
LVIV - Open to the World

Український журнал - 6/2010

Чому підписання „харківського договору“ є незаконним

(Скачати весь номер: 6/2010 [PDF, 2.6 Mb])

   Текст: Дмитро Гудима,

 

   старший науковий співробітник

   Науково-дослідного інституту

   державного будівництва та

   місцевого самоврядування

   Національної академії правових

   наук України, Львів

 

 

  Відповідно до ст.1 Угоди між Україною та РФ з питань перебування Чорноморського флоту РФ на території України сторони „подовжують“ дію трьох Угод від 28.05.1997 р. на 25 років з 28.05.2017 р. з наступним автоматичним подовженням на наступні 5-річні періоди, якщо жодна зі Сторін не повідомить письмово іншу Сторону про припинення їх дії не пізніше ніж за 1 рік до завершення терміну дії.

   По-перше, „подовження“ вказаною Угодою всіх трьох „чорноморських угод“ 1997 року схоже на міжнародно-правове невігластво. Згідно з ч.3 ст.10 Угоди про параметри поділу ЧФ, остання діє протягом строку дії Угоди про статус та умови перебування ЧФ РФ на території України. Тому окремого „подовження“ Угода про параметри поділу ЧФ не потребує. А Угода про взаємні розрахунки, пов’язані з розподілом ЧФ та перебуванням ЧФ РФ на території України, згідно з ч.3 ст.7 діє до повного виконання Сторонами зобов’язань, що випливають з неї. З огляду на це дана Угода теж не потребує „подовження“.

   По-друге, сам термін „подовження“ є, так би мовити, нетрадиційним для міжнародної договірної практики. Вочевидь, він означає не що інше, як пролонгацію вище вказаних трьох угод 1997 року. Відповідно до ст.20 Закону України „Про міжнародні договори України“ міжнародний договір України може бути пролонгований відповідно до умов, визначених самим міжнародним договором. Інших способів пролонгації міжнародних договорів України чинне законодавство України не передбачає.

   Угода між Україною і РФ про статус та умови перебування ЧФ РФ на території України від 28.05.1997 р. у ч.3 ст.25 встановлює, що через 20 років з дати початку її тимчасового застосування термін дії Угоди автоматично продовжуватиметься на наступні 5-річні періоди, якщо жодна із Сторін не повідомить письмово іншу Сторону про припинення дії Угоди не пізніше ніж за 1 рік до закінчення терміну її дії. Таким чином, єдиним механізмом, який передбачено цією Угодою для її пролонгації є неповідомлення однією стороною іншої про припинення дії Угоди. Причому пролонгація можлива на 5 років, хоча і без обмежень у кількості таких „п’ятирічок“. Ніякого іншого механізму пролонгації вказаною Угодою не визначено.

   Отже, підписання президентом України 21.04.2010 р. Угоди між Україною та РФ з питань перебування ЧФ РФ на території України, в якій застосовано інший механізм пролонгації, окрім вказаного в самій Угоді, прямо суперечить ст. 20 Закону України „Про міжнародні договори України“.

   Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Тому президент України не був вправі діяти всупереч ст. 20 Закону України „Про міжнародні договори України“ і підписанням вищевказаної Угоди порушив Конституцію України.

   По-третє, крім вказаного, у діях президента України можна вбачати наявність й інших порушень Конституції. Так, згідно зі ст.2 Угоди про параметри поділу ЧФ від28.05.1997 р., основна база ЧФ РФ знаходиться у Севастополі, де розміщуються, зокрема, військові формування ЧФ РФ. Частиною 7 ст.17 Конституції України встановлено, що на території України, до складу якої згідно з ч.2 ст.133 Конституції України входить Севастополь, не допускається розташування іноземних військових баз. Ця норма є імперативною, не допускає жодних винятків і спрямована, зокрема,на забезпечення суверенності та незалежності України, цілісності і недоторканності її території (ст.1, ст.2 Конституції України).

   Оскільки станом на 28.06.1996 р. – день прийняття Конституції України – у Севастополі вже розташовувалася єдина в Україні іноземна військова база, у розділ XV Конституції України „Перехідні положення“ було включено п.14, згідно з яким використання існуючих військових баз на території України для тимчасового перебування іноземних військових формувань можливе на умовах оренди в порядку, визначеному міжнародними договорами України, ратифікованими Верховною Радою України.

    До слова, вказаний розділ Конституції України закріплює норми винятково тимчасового характеру. Так, дія окремих пунктів „Перехідних положень“ обмежена конкретними строками, зазначеними безпосередньо у цих пунктах (пункти 4, 13), закінчення дії інших пунктів (пункти 7, 8, 9, 10, 11, 12, 14) обумовлене конкретними обставинами.

   Таким чином, положення п.14 розділу XV Конституції України тимчасово застосовується для конкретного випадку (бази ЧФ РФ у Севастополі) до закінчення дії оренди, порядок якої визначений Угодою про статус та умови перебування ЧФ РФ на території України від 28.05.1997 р. Будь-яке інше розуміння сфери застосування та дії в часі цього пункту є неприпустимим з огляду на обов’язкову вимогу ч.7 ст.17 Конституції України, а також положення її ч.3 ст.8, згідно з яким норми Конституції України є нормами прямої дії.

   Таким чином, дії президента України з підписання Угоди з питань перебування ЧФ РФ на території України, якою „подовжено“ на 25 років розташування іноземної військової бази на території України, не можуть вважатися такими, що вчинені на виконання п.14 розділу XV Конституції України, суперечать ч.7 ст.17 Конституції України, а тому є незаконними.

Український журнал