Український журнал - 6/2010

Собаки гавкають, а караван іде

   Текст: Пйотр Погожельскі, Київ

   Колись я чув про жінку з Чернівців, яка в ХХ ст. жила у чотирьох країнах, ніколи не перетинаючи кордону. Навесні я також змінив своє місце проживання, не змінюючи прописки. Приїхавши чотири роки тому в Україну, більш-менш демократичну державу, зараз я опинився у пострадянській країні, яку хочуть зробити схожою на сусідню Білорусь.

   Я звик, що влада і опозиція брешуть, що влада не відповідає на закиди опозиції, що існує тиск на ЗМІ (або телефонний, або грошовий), але те, що відбувається зараз, перевершило мої найсміливіші припущення. Нова влада не має наміру розмовляти не тільки з опозицією, але й з будь-ким, хто має інше бачення країни. Крім цього,влада намагається наказувати опозиції, якою вона повинна бути. Кількість провладних сюжетів у ЗМІ просто шокує, і це на каналах, власники яких намагаються виглядати європейцями.

   Нова влада має зовсім інший підхід до демократії, ніж західні країни, або навіть ті країни колишнього СРСР, які зараз стали членами ЄС. Демократія як влада більшості, що бере до уваги думку меншості, є для нової влади зовсім екзотична. „Собаки гавкають, а караван іде“, – ця приказка найкраще характеризує нову владу. Можна собі уявити, що така ж ситуація була б у разі перемоги Юлії Тимошенко. Однак все це було б присмачене прозахідним соусом, а не як тепер, пострадянським. Річ навіть не в тому, що влада проросійська – вона просто прорадянська.

   Наскільки попередній президент, до якого теж можна мати чимало претензій, в кожному випадку говорив про українців, український народ, настільки новий президент розповідає про якусь біомасу, яка населяє територію від Львова до Владивостока, а частина живе на її західній „околиці“. У виступах Віктора Януковича перед ПАРЄ, під час святкування 65 річниці Великої Вітчизняної війни, або з нагоди Дня пам’яті жертв політичних репресій ідеться власне про таку біомасу: жили собі якісь люди на території СРСР, багатонаціональна група, яка пережила Голодомор, ВВВ і сталінські репресії. Це просто homo sovieticus, термін, який нова влада поки що не може вимовити. Українець по-януковичівськи має розуміти, що його брат – це не тільки людина з Харкова, Києва чи Рівного (але не зі Львова, там уже живуть галичани), але також (а можливо, передусім) з Гродна, Москви і Тули.

   Партія регіонів, комуністи, ще перебуваючи в опозиції, закидали Віктору Ющенку, що він розділяє суспільство, наприклад, надаючи звання Героя України Степанові Бандері. Зараз це звучить просто смішно. Нова влада, чи то цілеспрямовано, чи то несвідомо, розділяє власну країну ще більше ніж Віктор Ющенко. Заяви віце-прем’єра Володимира Семиноженка чи Ганни Герман з Адміністрації президента про те, що кожна частина країни може собі будувати такі пам’ятники, які хоче, або розмовляти тією мовою, якою хоче, показують, що нова влада не має жодної ідеї, яка може об’єднати всю країну. Навіть якщо ідея Ющенка була хибною, він намагався пояснити свою позицію всім, хто проживає в країні. Нова влада у цьому не зацікавлена, можливо тому, що пояснювати немає що. П’ять чи навіть десять років влади Віктора Януковича можуть закінчитися тим, що Західна Україна стане ще більш націоналістичною, а Східна – ще більш проросійською, чи навіть пострадянською. Замість пам’ятників Леніну, за якими наразі можна було провести ментальні кордони регіонів України, тепер будемо дивитися на пам’ятники Сталіну.Такого ефекту не було навіть від указів Віктора Ющенка. Звідси тільки крок до федералізації і розділу країни.

   Пострадянський підхід до історії, стосунки з опозицією показують захоплення Росією. Через день після вступу Віктора Януковича на посаду президента можна було спостерігати копіювання зустрічей президента з урядовцями. Людина, яка не знає про це, вмикаючи тоді „Інтер“, „1+1“ чи інший український канал, могла подумати, що це якась велика помилка і зараз вона дивиться НТВ чи ОРТ, а кабінет Дмитра Медведєва зайняв Віктор Янукович. Можливо, це дрібниця, але вона свідчить про те, що всі зразки для наслідування влада бере з Росії, не замислюючись: те, що має сенс і працює у сусідній державі, великій країні з відродженою імперською традицією, може не спрацювати в Україні. Колишній президент Леонід Кучма радів після перемоги Віктора Януковича, маючи надію, що його добрі часи повернуться. Однак нова влада переплюнула навіть Леоніда Кучму – вона, здається, не розуміє, що Україна – не Росія.

   Втрачає не тільки країна, але й сам Віктор Янукович, як людина, яка мала шанс показати себе як „self-made man“, людина, яка з суспільних низів стала головою великої держави. Замість цього ми бачимо радянську людину, авторитарну особистість, яку характеризує любов до влади при одночасному підкоренні тим, хто сильніший від нього. Достатньо лише подивитися на стосунки з Росією і ставлення до опозиції, щоб зрозуміти, з ким українці сьогодні мають справу.