УЖ
Українська Čeština
Polska English
LVIV - Open to the World

Український журнал - 6/2010

Мереживна точність Якова Гніздовського

(Скачати весь номер: 6/2010 [PDF, 2.6 Mb])

   Текст: Тамара Злобіна,

   Кам‘янець-Подільський – Львів

 

 

   Якова Гніздовського у світі знають як американського графіка, народженого в Україні, й передусім за філігранні дереворити (чи як сам казав – дереворізи) за мотивами живої природи. Соняшники, кукурудза, химерно покручені дерева, різні звірі, зображені з дивовижною точністю, а разом з тим дещо абстрактно – ось його улюблені герої. Однак творчий та життєвий шлях митця був складнішим, ніж може видатись на перший погляд.

 

   Майбутній художник народився 1915 року в селі Пилипче на Борщівщині, у родині з дворянським корінням. Навчався у Чортківській гімназії, де почав малювати „дівчатам до альбомів“, згодом у Львові. Класичну мистецьку освіту отримує у Варшавській та Загребській Академіях, фактично під час Другої світової війни. По закінченню навчання опинився у Мюнхені, у таборах для переміщених осіб, де познайомився з інтелектуалами МУРу (Мистецький Український Рух), які всупереч обставинам видавали щомісячний журнал „Арка“. Його ілюстрації та мистецтвознавчі статті з’являються у часописі поряд з творами Юрія Шевельова, Віктора Петрова, Івана Багряного… Художника спіткала доля багатьох із його покоління – в Україну повернувся лише прах (перепохований на Личаківському цвинтарі) та дещо із творчого доробку.

   У 1949 році Гніздовський переїздить до США та знаходить роботу рекламного художника, насолоджуючись стабільністю після повоєнної Європи. Однак випадок підштовхнув його все змінити. У кафе митець побачив, як жінка впустила на підлогу якусь картку. Вихований чоловік подав її дамі – виявилось, що це реєстраційна форма до виставки Інституту мистецтв Міннеаполісу. Художник-емігрант не лише взяв у ній участь, але й отримав другу премію за дереворит „Кущ“ (1944). Несподіваний успіх підштовхнув зробити сміливий і дещо наївний крок – переїхати до Нью-Йорка, озброївшись вирізками з газет, невеликими заощадженнями та сильним бажанням займатись лише творчістю. Фінансові проблеми, які одразу ж почались, були не такими тяжкими, як проблеми стилю та форми – художник із класичною освітою стикнувся з розмаїттям образотворчих засобів, характерних для тогочасного мистецтва. Первинним було бажання малювати (у картині „Переміщенілюди“ 1948 року Гніздовський показав себе майстром психологічного реалізму), однак олійний живопис швидко поступився експериментам у скульптурі та кераміці. Можливість вільного вибору (знаменита американська мрія) стала проблемою – обдарований художник бачив стільки ймовірних шляхів розвитку, що не знав, котрий обрати.

   З експериментальної кризи Гніздовського вивела спостережливість. „Я почав знаходити свій шлях у власному помешканні, коридорі, тротуарі, стеблинках трави поміж бруківкою навпроти будинку, у якому жив. Куди б я не пішов, речі ставали яснішими та більш помітними. Я мав нездоланне бажання зобразити їх усіх“. Важливе впродовж багатьох років питання – як саме? – стає другорядним. Художник малює урбаністичні пейзажі, ненадовго переїздить до Парижа (1956–1958), де знаходить сімейне щастя і стає більш успішним у фінансовому плані. У 1958 році, через чотирнадцять років після свого першого деревориту, він повертається до ідеї створити галерею своєрідних „портретів“ дерев.

   Наступні два роки експериментує у цьому напрямку, долаючи залишки невпевненості. Це проявляється у боротьбі проти меж – до того Гніздовський автоматично малював рамку (символічний кордон між собою і світом) у всіх графічних творах, однак поступово відмовляється від неї.

   Єдина проблема, яка залишається – вибір об’єкту зображення. Не маючи коштів заплатити позувальникам і терпіння пояснювати людям на вулиці, чому він їх малює, Гніздовський знаходить більш сумирних моделей – рослин та тварин. Ботанічні садита зоопарк у Бронксі відтоді стали основними джерелами його натхнення, адже тварини позували „за горішки“, а „відволікти“ рослини міг лише сильний вітер. У близькому контакті з природою художник створює свої найзнаменитіші роботи, в яких осібні риси поєднуються з декоративним абстрагуванням. Один зі знакових шедеврів, дереворіз „Вівця“ (1961), є портретом тварини з зоопарку, і разом із тим, – наче збірним образом усіх представників цього виду. Продемонструвати неповторну повторність, досконалість живих істот, форма яких завжди індивідуальна, але разом із тим строго впорядкована за єдиним зразком – основна мета графічних робіт Гніздовського. Його дереворізи напрочуд клопіткі у виконанні, вимагають високої майстерності та точності штриха (варто лише зблизька роздивитись „Соняшник“), тому, окрім замилуваності природою, дають відчуття її розумності. Гніздовський, попри світову славу, загадковий – в тіні любленої публікою графіки залишаються його самобутні пейзажі, натюрморти, скульптури. Досліджуючи різні аспекти творчості художника, мистецтвознавець Дмитро Степовик робить висновок про найоригінальнішу рису його мистецтва, яка змушує запам’ятовувати наче прості роботи – впритул студіюючи об’єкти зображення, через деталі, взяті в своїй конкретній предметності, художник намагається говорити про загальне, зображає не речі, а людські уявлення про них.

 

 

     Гніздовський у медіа

   У фільмі „Години“, присвяченому Вірджинії Вульф, у інтер’єрі кухні з’являється дереворит „Вівця“. Білий Дім при президентстві Джона Кеннеді прикрашали „Соняшник“ та „Сад взимку“.

   У 1971 році Славко Новицький зняв документальний фільм „Вівці у дереві“, у якому показано творчий процес від начерку до фінального друку (нагорода Blue Ribbon, American Film Festival).

 
Український журнал