УЖ
Українська Čeština
Polska English
LVIV - Open to the World

Український журнал - 7/2010

Повернення до кольору

(Скачати весь номер: 7/2010 [PDF, 2.4 Mb])

   Текст: Тамара Злобіна, Київ

 

 

 

   Не існувало жодного виду мистецтва, який би оголошували мертвим стільки, як це відбувалося з живописом. Але щоразу він повертався. … Можливо, коли всі шляхи витоптані, засмічені, є сенс повернутися до початку, піти дорогами, що не пройдені нами, зайнятися розробкою ресурсів, яких не помічали раніше.

 

Тіберій Сільваші

 

 

   Повернення – це шлях крізь простір. Водночас, цей процес має і символічний аспект повертання до чогось первинного і значимого. Важкі, фактурні полотна Тіберія Сільваші з тілом „нарощеної“ фарби відходять від живопису як такого і мімікрують під природні форми кольору, як то замшіла стіна чи нічне небо. Водночас, вони не імітують реальність, а спонукають до контакту з нею через філософський вимір естетичного. Ми бачимо, чи радше переживаємо абстрактний колір (колір як такий) через його фізичну присутність. Ця здатність оприявнювати у житті абстрактні категорії позбавляє твори Сільваші декоративності. Філософська „додана вартість“ продовжується у словах і текстах художника, у його кураторській роботі та історичних ініціативах.

   Родом з Мукачева, з 60-х років Тіберій Сільваші живе та працює у Києві. Називає своєю вчителькою Тетяну Яблонську, в якої перейняв як секрети професійної майстерності, так і самовіддану любов до праці. В радянський час його художнє бачення еволюціонувало від фотореалізму до хронореалізму – власного творчого принципу, в основу якого покладено „художню фіксацію емоційно пережитого реального часу, де точно окреслена та багатозначна сюжетність поєднувалась із кольоровою активністю та вільною просторовістю“ (Г. Скляренко). Активна громадська робота Сільваші починається з 1987 року, коли його було призначено головою молодіжної секції Союзу художників. Завдяки цій посаді та загальному настрою демократизації, митцю вдалось втілити сміливий задум – зібрати найактивнішу та найцікавішу творчу молодь на пленерах в Седневі у 1988 та 1989 роках. Двомісячні художні тусовки, перейняті духом звільнення і змін, сформували знамениту „Нову хвилю“, потужне покоління новаторів, яке визначало обличчя сучасного українського мистецтва у 90-х роках (ретроспективу робіт цього покоління можна було нещодавно побачити у Національному художньому музеї).

   В особистій творчості художник звертається до абстракції, формуючи оригінальний вектор розвитку для мистецтва, альтернативний трансавангарду та медіа-експериментам. Разом із однодумцями, об’єднаними у групу „Живописний заповідник“, Сільваші створює нефігуративні композиції, основою яких є колір та його емоційне переживання, в які слід „занурюватись“, а не споглядати. В роботах 2000-х років митець поглиблює свій інтерес до простору. У спільному з Леоном Тарасевичем проекті „Малярство“ (ЦСМ, куратор Єжи Онух) живопис виходить за межі полотна, виливається на стіни, перетворюючи їх на суцільні живописні поверхні, а басейн з водою, розміщений у центрі зали, підсилює ефект занурення. Проекти останніх років – „Крила“ (Арт-центр Я Галерея, 2008), „Горизонт“ (Я Галерея, 2009) та „Проста форма“ (Bottega, 2010) розвивають обрану тему через зміщення і зсуви акцентів. У проекті „Крила“ художник створив і підвісив у повітрі галереї величезні прямокутники, заповнені золотими барвами – метафору піднесеного, духовного, недоступного. По закінченні проекту „крила“ розпилялина частини і виставили вже в якості „звичайних“ картин на продаж, сакральне стало матеріальним і буденним. Проект демонстрував час, маркуючи свої етапи, вказувавна співіснування взаємовиключних протилежностей, сутність парадоксальних перетворень, перетікань життя з однієї форми в іншу.

   У „Горизонті“ митець встановив на двох піднятих площадках у дворі біля галереї кілька бетонних стовпів, верхівки яких були пофарбовані у жовтий колір, натякаючи на границю-лінію горизонту. На одній із них, „східній“, стовпи розміщенні точно по схемі каменів в японському саду каміння Реандзи. Їх динаміка задає медитативний ритм споглядання та реконструкції зв’язків між твором та його оточенням. Підкреслена аскетичність формального вирішення переносить основний акцент на досвід глядача чи глядачки, котрі потрапляють у середовище і таким чином створюють горизонт – адже той не існує без чийогось погляду. Якщо живописні полотна Сільваші оприявнюють колір – то ця інсталяція оприявнює простір яктакий і стосунки суб’єкта з ним. У „Простій формі“ розвивається ця ж тема втілення, переведення у фізичне існування абстрактних категорій кольору та простору.

   Художник інсталював масивну фальшиву стіну, яка дугою пересікає галерейні зали. Зіткнувшись з цим простором у просторі, пофарбованим у синій з характерною фактурою (а отже, і кольором у кольорі), глядачі і глядачки пересуваються навколо, вибудовуючи власні стосунки з об’єктом. Сільваші ще раз зміщує акцент – на тривалі особистісні переживання від контакту з живописом „не в формі картини, … а у формі простору присутності“.

Український журнал