Український журнал - 7/2010
ПАРА ТОН ДОЗ
(Скачати весь номер: 7/2010 [PDF, 2.4 Mb])Текст: Юрко Іздрик
Зовні ніч ферментує, в тіні фабрикує сни, застигають нестиглі формації стін. На столі – пелюстки доступних трав, стебла, сіль, контрафакт, екзоти, дівайси, спеції. В простирадлах із мескаліну, в маскхалаті сецесійно Гелена вдихає ефір, потягує драп, до моменту чуйно принюхується, понтується, норми править, парить сентенції.
Парко, п’янко пахніють квіти і чай, ми тепер на шифрах: кажуть, вдома стрьомні реформи.
За стіною десь поруч регочуть бешкетні діти, гарчать новини, гелгоче птах, і Гелена тимчас засинає й зітхає тон-в-тон, тихо так. Кажуть, вдома – взагалі якась торба.
Та додому далеко й підстав ностальгії немає. Ми зависли на скраю землі і на леза Окамма краї: ойкумена вривається десь зовсім близько. „Ой куди ж ви, дітоньки?“ не чутно було навздогін, тож минуле зникає. Минуле зникає (please, Helena, don’t cry), а натомість рождається весь призабутий, слизький, поза-а-минулий recording – day before day before day by day day for day lady day side by side… – тихі пестощі підлітків в закутку саду, і щеняча закоханість, й шепіт, і мандри синдбада, й вода у долонях простертих навзаєм, step by step… степом-степом, тон-в-тон – так зітхає Гелена.
Тут я вартовий її подихів, порухів, відрухів, жестів.
Тутті ангелів гасне, як хвиля протестів. Бо зітхає Гелена. Бо дише Гелена.
Сіль під пальцями. Місяць. Косяк.
***
Він чіпає тебе магнетизмом потвори – майже демон, тварюка, упир, вурдалак. З його плутаних слів у свідомості – тільки повтори, з його плутаних снів непомітно сотається знак перехрестя, доданку, множителя, учня… Його сплетені пальці стискають невидиму нить, він довірливо бреше й підступно показує прутня. Або перстня. Він майже ніколи не спить.
Білі стіни його підкарпатського сквоту вкриті трупами молі: „Метелики, – каже, – мої“. Він міксує насіння, виконує хатню роботу, як відьмак вичакловує дивні чаї, варить сир і казки перебріхує на ніч, десь в лісах доглядає гриби, лишаї…
Дні спливають за днями у млості і пахощах раю.
Джаз – напас, джаз – напас. Він так знає.
Я вістую, пасую, співаю, вмираю.
Він зі мною. А решта – без нас.
***
Гелена таки увірвалася в місто на своєму смішному автомобільчику, лише сталося це не в березні, як обіцялося й очікувалося, а в липні, липень, березень, – яка, зрештою, різниця, основне, щоб числа співпадали, а числа співпадали так, що хоч стій, хоч падай, власне кажучи, нічого крім чисел не співпадало, не клеїлося, не допасовувалося, її філігранні паси ти пропускав у глухі аути, твоя ж натомість пасіонарність викликала хіба глухе розчарування трибун, але сказано, що буде суд, і всіх, хто судилися, звільнять, і все, що судилося, станеться, рано чи пізно збудеться, і рани загояться, і голяки минуть, і чому бути, того не оминути, тож Гелена таки увірвалася в місто, й природа, немов нагадуючи про чотиримісячне запізнення, замість березневого снігу замела вулиці тополиним пухом, тож за Геленою, як і годиться, курилася завірюха – снігова королева прибула, як не крути, як не тисни на газ, чи то пак гальмо.
„Gaz, gaz, gaz na ulicach“, – супроводжував Гелену місцевий шансон, і гналося за її смішним автомобільчиком аж четверо вершників рибдержнагляду, та не угледівши в маневрах королеви навіть натяку на фальстрат, вгомонилися, й – немов на тачанці Анна – влетіла Гелена в місто (а кожна твоя гелена – Анна, і кожна її тєлєга – тачанка), освітлюючи шлях трасувальним пунктиром кулемета, глиняного кулемета, сувенірного керамічного кулемета з дагестанської глини першого замісу, другого сезону, третьої кармічної весни.
Літо після третьої весни обіцяло бути спекотним.
***
Він торкає тебе магнетизмом тварини, він торкається тебе легко, як тополиний пух, він завжди за крок до того, щоб викликати відразу, алергію чи нудоту, але на цей крок не вистачає часу, місця й методології (бо триєдиність – це таки однина, одноокість же множинна), бо талібан захлинається ніжністю, бо епітелій лютує і вибухає пилком трава, й розтікається стільницею молоко, що вливалося в густезний чай тонким струменем, та так і не перестало наповнювати ненаповнюване, застигло, не крижаніючи, а ще покотилася підлогою ожина, проте ягоди також завмерли закрок до краю ойкумени – все зупинилося, дим застиг і час завис, немов колібрі на вістрі психоактивної орхідеї, – тичинки, маточки, – соматика в ауті, автоматика відмовляє, світ переходить на ручне керування, і ми беремося разом – він і я, єдиноріг і панна, єдиновір і красуня, звір і чудовисько, – за гашетку сувенірного дагестанського кулемета, і невидима нить у наших руках виявляється тонкою цівкою світла, і ми поливаємо світлом навсібіч, ми складаємося з люменів, – я і він, я співаю, він знає, – його промінь зі мною, я місяць його сонця, ми разом, ми з собою, ми з нами, а решта – без…
…підставні звинувачення на адресу цих двох разом із доброю звісткою вислати не вдалося: із адрес позникали літери й зорі, себто адреси як такі відсутні, залишилися цифри, числа та імена, може, прізвиська чи поганяла. Світ доганяв їх. І темрява за ними повзла.
Але той не догнав.
І та не догнала.
***
Забракло зела зла. А літо таки видалося спекотним, магнетичним, майже новим. Було так гаряче і сухо, що тютюн для самокруток упродовж доби пересихав на сіно. Ну, але ж це не привід, щоби не курити, нє? Пара тон доз знайдеться завжди. Якщо пара того варта. Якщо варта не спить. Якщо пара ферментує в дим. Якщо дим піднімається вгору. Якщо я не помиляюся. Якщо ми маємо R. Якщо ми, тіпа, карочє, і взагалі.
