Найбільшою атракцією останніх двох місяців у Львові стала нова кнайпа — «Криївка». Однак, аби її знайти, треба мати або добру розвідку (тобто когось, хто проведе або підкаже, як до неї потрапити), або бути самому дуже уважним. Якщо добре розгледітися по Площі Ринок, то можна помітити, що над однією з брам тріпотять синьо-жовті стрічки. Саме там знаходиться «Криївка». Але це ще не все.
Якщо постукати у дерев’яні двері, прочиниться маленьке віконечко і голос ізсередини запитає: «Москалі, комуністи є?» На що всі повинні відповісти: «Ні!», включно з відвідувачами-росіянами. Лише тоді можна увійти досередини.
В «Криївці» є дві зали, з яких одну зроблено під бункер УПА, а друга нагадує помешкання, скажімо, котрогось із командирів УПА. В обидвох залах можна побачити багато великоформатних і якісних світлин, у першій — фотографії, публіковані раніше в альбомі «Армія нескорених», які представляють воїнів-упістів. На одній впізнаю Мирослава Симчича, сотенного «Кривоноса». Того самого (понад 30 років провів у таборах), котрий у січні 1945-го взяв участь у бою під Космачем, коли УПА розбило НКВД-дистів совєтського командира Ніколая Дергачова, що до прибуття в Карпати для підкорення українців «прославився» депортацією кримських татар. У другій половині ресторану розміщені фотографії з архіву Стапана Бандери, світлини, які робив сам Бандера своїй сім’ї, а також приватні фотографії Романа Шухевича.
Настрій «Криївки» створюють також різні дрібні деталі — зброя, яка висить на цвяшку, офіціант, котрий перед тим, як взяти замовлення, вітається: «Слава Україні!» До того — прості столики і багато оригінальних армійських прикрас. У «Криївці» обслуговують дуже молоді люди, вдягнені у щось на зразок військового однострою. З динаміків лунають упівські пісні та й інші, що їх можна віднести до «українських героїчних пісень». Тут можна купити і упівські сувеніри, шапки, відбитки листівок. Все у стилістиці УПА. Меню, яке виписано на сірому папері, що нагадує чи то військовий нотатник, чи то підпільне видання, пропонує страви з цікавими назвами, наприклад, какао «Дитинство Степана», «Свято в лісі», «Змарніла втіха партизанки».
Серед гостей «Криївки» різноманітна публіка: статечні працівники фірм, молоді менеджери, студенти, туристи. Більшість вражена ідеєю та реалізацією. У задумі важко знайти елементи перебільшення, зайвий пафос чи кітч. Усе ненав’язливе й продумане.
Керує «Криївкою» Юрко Назарук, який разом з тим є і одним з авторів цього проекту. Про команду, яка творить «Криївку», він каже, що це молоді амбітні люди, з яких кожен має свій особистий досвід життя в політиці, культурі чи бізнесі, але всіх їх об’єднує схожа система цінностей. «У нас було багато сумнівів, створюючи цей проект, — каже він, — бо дуже легко перейти межу, причому в багатьох аспектах. Так, наприклад, стосовно людей, які були в УПА і жили в бункерах. Ми не хотіли, аби це перетворилося лише на розвагу. Нам ішлося про те, щоб це було атракційно і людей сюди вабило, але водночас, аби їм з цього щось залишилося в голові. Аби вони задумались, для мене таким моментом є, коли зустрічаюся з поглядами тих людей на фотографіях, коли дивлюся у їхні очі і розумію, що це було справжнє життя.
Питання УПА є болючим для кожного з нас, незалежно від того, чи наші діди були в УПА, чи ні. Якщо в твоїй державі, так як в Україні це робиться, використовують історію в політиці для власних партійних інтересів, ми розуміємо, що це погано, і що нація, яка не цінує своєї історії, бавиться в політику і отримує за це ще якісь виборчі дивіденди, це приречена нація. Ми вирішили, що для того, аби вивести УПА з політики, треба запропонувати щось інше. І нашою пропозицією є «Криївка». Ми робили «Криївку» як своєрідний живий музей. Ми пішли на великий ризик, бо ми зробили це досить радикально. Але, коли при вході питають: чи є москалі або чи ви причетні до комунізму, і ці самі росіяни, котрі сюди приїжджають, відповідають: «нєт!», то це для мене найбільша перемога».
Протягом двох перших тижнів до «Криївки» завітало понад 10 тисяч людей. Тепер Юрко Назарук отримує пропозиції відкрити подібні ресторани і в інших містах України, наприклад, у Дніпропетровську. Але Юрко все ж не хоче розглядати «Криївку» лише як добрий і успішний бізнес, але також як місце, довкола якого можна було би творити різні суспільні проекти. Кафе «Криївка» це свого роду феномен, з одного боку — бізнес, з другого — витончений спосіб показати один із символів історичного минулого українців Західної України. У 40-х, 50-х українцям треба було ховатися, сьогодні важливо вміти показати це історичне минуле своїм і чужим. А творці кафе своє «бойове» завдання виконали на відмінно.
