УЖ
Українська Čeština
Polska English
LVIV - Open to the World

Український журнал - 9/2010

„Ручноє управлєніє“

(Скачати весь номер: 9/2010 [PDF, 2.2 Mb])

   Текст: Богдан Копчак, Прага

 

 

   Нещодавно минуло десять років з дня трагедії російського підводного човна „Курськ“. Аварії трапляються в кожній армії, алетаких армій, в яких для початку порятунку військовослужбовців потрібне втручання їхніх жінок, небагато.

 

 

   Російська сторона ніколи не поспішала інформувати про свої провали. А десять років тому російський військовий флот, та й держава в цілому, не були ані технічно, ані організаційно готові допомогти тим, хто під водою міг вижити. Флот і держава, власне, без допомоги з-за кордону не були спроможними навіть підняти підводний човен з морського дна. Військові, політики і вся пропаганда державних ЗМІ морочили власному народові і світу голови вістками про те, як рятівники з моряками зв’язалися, як „перестукуються“ азбукою Морзе, хоча згодом стало зрозумілим, що на той час на „Курську“ вже не було живих. Та й десять років по тому державні ЗМІ, згадуючи трагедію, ані словом не заїкнулися, що порятунком підводників військові почали турбуватися тільки через два дні, та й то лише завдяки втручанню „сторонніх“ – дружин і матерів.

 

   Годі дощу чекати

   Режим „ручного управління“ у Росії в повному масштабі показав себе і цього літа, коли запалали ліси і торфовища, коли вогонь дійшов до сіл і спалив урожай на полях. Очевидно, що на початку, коли вогонь ще не виглядав настільки небезпечним, селяни викликали пожежників, але ті не поспішали. Так тривало до часу, поки з центру не пролунало щось на кшталт: годі дощу чекати, треба пожежі гасити! Коли ж справи почали обертатися трагедіями, гинули люди, а від дерев’яних хат залишались одні комини, голова російського уряду в присутності камер сам сідав за кермо спеціального пожежного літака і демонстрував, як треба гасити вогонь. Крім того, пообіцяв потерпілим збудувати державним коштом нові будинки.

   Політика російської держави базується на специфічному розумінні того, що народу потрібно. А проти тих, хто перешкоджає таким ідеям і з’являється на недозволених мітингах – кидають загони міліції. Достатньо, скажімо, щоб 22 серпня на честь Дня прапора Борис Нємцов і кілька сміливців наважилися пронести прапор по Новому Арбату, як уже є причина для арешту і звинувачення у свідомому провокуванні співробітників міліції. Бо демонстрантам було дозволено лише постояти на перетині Арбату і Садового кільця – і все. Щоправда, того ж дня понад 2000 москвичів у центрі Москви три години мітингували проти вирубування лісу для автодороги Москва–Санкт-Петербург. Хто хоч раз їхав по старій трасі в Пітер, розуміє, що нова дорога потрібна. Але в опонентів є святе право відстоювати таке будівництво, яке не торкнеться зелених легенів Москви. Цього разу ОМОН демонстрантів не побив, зате відключили електропостачання і не дозволили ввімкнути звукову апаратуру. Юрій Шевчук, лідер російської легендарної рок-групи ДДТ кілька пісень виконав на акустичній гітарі, а демонстранти гуртом підхоплювали рефрени.

   Влада повинна зрозуміти, що справа не у шматку лісу, а в тім, що принаймні частині народу вже набридло „ручноє управлєніє“ державою. Тому і звучали гасла „Це наш ліс!“ та „Росія без Путіна!“.

Український журнал